Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А комп’ютерні ігри як обліковувати?
— Так само, як і телевізор: як лінь. Лінь повинна стати легітимною. І тоді замість того, щоби потай бавитися на комп’ютері, поки мама не бачить, Олесь зможе бавитися цілком легально після того, як нормально зробить уроки. А зараз він не має стимулу, бо обов’язкові завдання ніколи не закінчуються. Доробив математику — сідай за німецьку; закінчив німецьку — ось тобі додаткове з англійської. Єдиний спосіб хоч якось уникнути цього — тихо симулювати, що він і робить. А при новому підході він сам зможе планувати, коли працювати, а коли відпочивати. Це мотивує більше, ніж страх покарання. Нам треба буде домовитися, що саме ми вважаємо зусиллями, що — творчістю, що — спілкуванням, а що — лінню. Наприкінці тижня будемо підбивати підсумки, а у процесі кожен сам себе коригуватиме: якщо якогось дня довелося докласти забагато зусиль, то наступного дня можна довше поспілкуватися чи полінуватись і навпаки. За тиждень кожен придумує собі винагороду — незалежно від результатів, — просто винагороду за старанність. А головна винагорода — усвідомлення, що, крім нудного і непродуктивного часу, який ти мусиш витратити на школу, на роботу чи на інші обов’язкові речі, ти щодня ще маєш можливість зробити і щось приємне.
— Звучить цікаво. Спробуємо.
І вони спробували. Точніше, спробували Галина з Олесем, бо Гриць постійно забував про дошку. Спершу Галина ставила цвяшки замість нього, далі нагадувала, а потому Гриць лише роздратовано відмахувався від неї: «Ну, що, ти сама не можеш поставити?». Натомість Олесь із ентузіазмом втягнувся у гру, і протягом двох місяців вони з Галиною старанно заповнювали дошку. Олесь біг до дошки, щойно приходив додому, і радісно рапортував мамі, що на перерві, замість бігати з хлопцями, повторив урок і отримав десятку! Тоді ставив собі цвяшки і з насолодою сідав перед телевізором, аби використати чесно заслужені та обумовлені дві години ліні.
— Тату, в мене цього тижня повний баланс, — розповідав Грицеві Олесь. — Я вже навіть запланував, як буду витрачати лінь наступного тижня. Але слухай, — він озирався, чи немає поблизу Галини. — Так нечесно, що за тебе ставить фішки мама. Це тому, що це не чоловіча справа, так?
— Ні, сину, просто я не встигаю. Але це дуже добра справа, — мені подобається, що ти так багато всього робиш.
— Ну, тоді ти теж став цвяшки, бо інакше не цікаво.
Гриць обіцяв синові, та потому знову забував. Ще через місяць цвяшки вже ставила сама лише Галина, а Олесеві теж треба було нагадувати про це. Незабаром Галина махнула рукою, і про дошку всі забули. Подібно закінчувалися й інші їхні спроби застосовувати на практиці прогресивні методи створення в сім'ї доброзичливого настрою. Наприклад, «скриньки натхнення». Їх придумав Олесь, коли батьки вкотре сварилися через щось, а він намагався їх помирити. Він приніс три розфарбовані літрові банки і запропонував гру: протягом наступного тижня кожен із них має записувати на папірцях усі події, які підняли йому настрій. Наприкінці тижня вони обмінюватимуться банками і обговорюватимуть ці події. Так можна буде запам’ятовувати все добре, що з ними трапляється. Галина та Гриць узяли свої банки, заусміхались і забули про сварку. Минув тиждень. В Олесевій банці лежали три папірці: «Мама дозволила мені купити чипси», «Я стягнув новий мультик», «Тато вчив мене водити машину». У банці в Галини було два: «Олесь приніс дев’ятку з математики», «Гриць подарував мені нові парфуми». У Грицеву банку Галина сама підкинула один папірець, де було написано: «Олесь дуже швидко вчиться водити машину», — та спритний Олесь не дозволив їй схитрувати.
— А тепер зробимо так: ми обміняємося банками, і я буду витягувати папірці з татової банки і читати їх мовчки, а тато буде розповідати нам усім, що там написано. Потому мама буде витягувати мої і читати їх мовчки, а я буду розповідати, що там написано. Мамині папірці витягне тато. Почали!
Коли з’ясувалося, що Гриць знову не пам’ятає, що ж написано на його папірці, а придумати на ходу якесь позитивне враження тижня він теж не спромігся, Олесь образився, і на цьому гра закінчилася.
### 1946Але одного разу Софія просиділа у своїй червоній сукні цілий концерт, а Поль Маас так і не прийшов. Того разу вона знову мала передати документи для одного з визволених із полону, котрий хотів їхати з Відня далі, на захід.
— Я давно цього боялася, — Софія нервово міряла кроками Вільгельмову кімнату. — Тепер ми всі в небезпеці. Кого Маас може здати?
— Крім нас, ще кількох людей, — відповів Вільгельм. — Але він не здасть. А до того ж не відомо, чого він не прийшов. Не хвилюйся. Може, нічого поганого не трапилося.
Та Вільгельм і сам не вірив у свої слова. Наступного дня він пішов до помешкання Мааса, проте господиня не знала, куди подівся француз. Вільгельм і Софія попередили всіх, хто міг опинитись у небезпеці, й почали готуватися до втечі.
### 1946Вільгельм не любив подорожувати в листопаді. Він узагалі не любив листопад і завжди намагався проводити цей місяць, не виходячи з дому. То був час сидіння біля каміна в Живці, час теплого чаю о будь-якій порі дня,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», після закриття браузера.