Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Твоя місія на цьому закінчується, — проскреготів монсеньйор. — Я зрозуміло висловлююся?

На обличчі Де Анґеліса з'явився вираз такої невблаганної рішучості, що у Рейлі відразу розвіялися всі сумніви щодо здатності монсеньйора без вагань натиснути на курок. Він зрозумів також, що коли він хоч пальцем поворухне, щоб дістати свій пістолет, який висів у кобурі на боку, то помре набагато раніше, ніж зможе до нього дотягтися.

Рейлі кивнув і відступив назад, намагаючись утримати рівновагу на хиткій підлозі.

— Тихше, — заспокійливо мовив він, — тихше.

Де Анґеліс не зводив чіпкого погляду з Рейлі.

— Стріляйте в них з гармати, — наказав він шкіперові. — Інакше вони стануть недосяжними.

Рейлі бачив, що Каракашу дуже не подобаються події, котрі відбувалися на його кораблі.

— Ми знаходимося в міжнародних водах, — заперечив він, — і якщо вам цього замало, то нагадаю, що йдеться про грецький корабель. Ми вже мали достатньо клопотів з...

— Мені байдуже! — спалахнувши люттю Де Анґеліс, повернувся до Караката і почав навіжено вимахувати пістолетом. — Цей корабель знаходиться під орудою НАТО, і я як кадровий офіцер даю вам, капітане, прямий наказ...

Цього разу його перервав Каракаш.

— Ні! — різко заявив він, спопеляючи поглядом Де Анґеліса. — Краще я постану перед військовим трибуналом.

Якусь мить двоє чоловіків стояли віч-на-віч. Монсеньйор — з витягнутою рукою тримав пістолет перед капітановим обличчям. До честі Караката, він навіть не змигнув оком. Капітан стояв непорушно, аж поки монсеньйор не відштовхнув його убік і кинувся до дверей, що вели до сходень.

— Ідіть під три чорти, — кинув він злобно. — Я зроблю це сам.

Коли Де Анґеліс відчинив двері, то ледь не впав від пориву буревію, що вдарив у капітанський місток. Оговтавшись, він вийшов назустріч шторму, що шаленів довкола.

Рейлі, недовірливо зиркнувши в бік Каракаша, витягнув свій пістолет, а потім, оминувши капітана, схопив рятувальний жилет, похапцем накинув його на себе і вийшов за Де Анґелісом.

Вітер щосили штурхонув його, швиргонув, наче ту ганчіркову ляльку, і притис спиною до стінки стернової рубки. Рейлі випростався і, чіпко тримаючись за поручні, угледів попереду розмитий силует монсеньйора, який поволі просувався вздовж захисної стінки, невблаганно наближаючись до передньої палуби, де було встановлено автоматичну гармату.

Прикривши рукою очі від дощу і вітру, Рейлі поглянув на ніс корабля, потім перевів погляд далі уперед і помітив «Саварону». Важко накреняючись то в один, то другий бік, вона йшла лише за якихось двісті метрів попереду, але від «Караденіза» її відділяли величезні гори хвиль.

І тут Рейлі аж закляк на місці. Він побачив, як під стерновою рубкою водолазного судна рухалася палубою якась фігурка; відчайдушно чіпляючись за палубне оснащення, вона боролася з потоками води, що обрушувалися на неї, загрожуючи змити за борт.

На якусь мить йому забракло повітря. Він не сумнівався, що то була Тес.

Тес поспішала сходнями, думки її плуталися, а серце оглушливо бахкало у вухах. Нишпорячи очима по стінах, вона відчайдушно намагалася згадати, де вона бачила сокиру.

Нарешті сокира знайшлася — вона висіла на перегородці біля камбуза. За лічені секунди Тес видобула також рятувальний жилет і начепила його на себе. Глибоко вдихнувши повітря і переконавшись у рішучості своїх намірів, вона рвучко відчинила водонепроникні двері, переступила через комінґс[9] і кинулася в шаленство шторму, який бушував довкола.

Тес знала, що Венс не ризикне покинути рубку. Однією рукою стискаючи сокиру, а другою користаючись для того, щоби втриматися на ногах, вона обережно рухалася головною палубою і відчіпляла на своєму шляху рятувальні пояси, сподіваючись, що вони стануть у пригоді безпорадним водолазам.

Над носом корабля нависла велетенська хвиля, тож Тес вхопилася за поручні, обійнявши їх обома руками. Ледь вона встигла це зробити, як в лице їй ударила стіна води і затопила всю палубу. А потім Тес відчула, що палуба почала вислизати з-під її ніг — це «Саварона» стрімко злетіла вниз крутою спиною хвилі й важко впала до її підніжжя. Тес заледве підвелася на ноги і через прилипле до обличчя волосся помітила витягнуту з моря фігуру сокола, що мотилялася з боку в бік, висячи у півметрі над палубою. Вона почала дертися до основи крана і до троса, що стирчав з котушки.

Діставшись до крана, Тес кинула погляд на вікно стернової рубки. Через завісу водяних бризок вона побачила стривожене обличчя Венса. Зловтішно посміхнувшись, вона здійняла сокиру і щосили рубонула. Сокира відскочила від туго натягнутого троса, і Тес ледь не випустила її з рук. Підвівши погляд, вона побачила, як Венс вискочив із стернової рубки і, чинячи відчайдушний опір буревію, почав несамовито жестикулювати і волати, захлинаючись, щось таке, що пролунало, як один протяжний крик «Ні-і-і-і!», але Тес нічого не чула через виття вітру. Ніхто не міг стати їй на заваді, тож вона рубонула трос знову, відновила рівновагу, а потім рубонула його ще раз. Її несамовиті удари сипалися один за одним, і одна за одною з ляскотом лопалися сталеві пасма троса.

Ні, вона не дозволить Венсові заволодіти соколом. Не таким чином. Не такою ціною. Яка ж дурепа