Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

намірене, заповідане, але не зроблене, не закінчене діло більше зашкодить, ніж коли б його зовсім не починали. Сей обов’язок є віддати на своїх виборців поважне число голосів. Коли вже боротьба, то боротьба! Кожен українець повинен пам’ятати, що від його енергії в передвиборчій боротьбі залежить честь і достоїнство української справи. Не треба навіть довго боротись, бо вибори мають відбутись за кілька днів! Отже, чим менш часу, тим більшу треба виявити енергію та завзяття. Не тільки до вкраїнців треба йти, але до всіх «малороссов»-«хохлов», до всіх, в кім ще не згас остаточно огник української свідомості та національної приналежності. Треба йти навіть і до тих, в кого сей огник згас вже, треба його наново запалити! Треба їм сказати, що ми боремось за найсвятіші національні й людські права! Треба йти до всіх, кого ще не споганила ненависть до українства й до його відродженого життя! Треба йти й їм нагадати, що перебуває Вкраїна лютий час і що порятунок наш лежить тільки в нас самих. Тільки в нас самих, а не в чужих. Всесвітня історія, уся без найменшої виключки, вчить нас, що горе тій нації, яка віддається під опіку чужої!

З доброї волі й по зрілій розвазі ступили харківці на шлях самостійної роботи. І вже самий сей факт має величезне значення з психологічного погляду. Схотіли українці бути поважним політичним чинником і вони будуть, бо в своїй хаті, каже приказка, і піч помагає, а українці ж на своїй землі виступають, де стихія українська є така могутня і де самий воздух напоєний українством, хоч і затроєним, правда.

Нехай же будуть благословенні сі перші, сміливі й розумні ступні українства по стежці здобуття своїх прав нації й людини. І нехай моральний успіх буде вкупі з українцями, а матеріальний сам прийде.

Розмови й перемови скінчилися — тепер час праці.

Наслідки залежать від нашої праці.

Сніп. — 1912. — 23 вересня (6 жовтня).

Передовиця. Харків, 7 (20) жовтня 1912 р.

Є довершеним фактом, що у Харкові при виборах до четвертої Думи Державної москалі перемогли українців. Так, се є довершеним фактом, і в таборі москалів панує радість. Ще б пак! перемогти українців на їх власній землі у столиці Слобідської України — се повинно надати переможцям неабияке задоволення, тим більше солодке, що українці виявили при сих виборах велике завзяття й нечувану досі на Слобідській Україні рішучість здійснити свої права на своїй землі. Так! солодке вдоволення панує в таборі переможців. Але дуже б помилився той, хто б подумав, що в таборі переможених панує розпука, що українці пригнічені духово...

Навпаки! бо хоч фізичною силою більшості москалі подужали українців, але українці одержали величезну побіду над своїм найстрашнішим ворогом — національною оспалістю й у самій побіді москалів добачають зарідок їх будучої поразки.

Хто тямив реальні відносини сил, той, розуміється, наперед знав, що більшість при виборах буде московська. Знали се й українські проводирі. І коли, незважаючи на се, українці вступили в нерівний бій, то се було зроблено ради будуччини, бо українці провадять не політику хвилини, але обраховану на значний шмат часу далекосяглу політику національну.

З погляду сієї остатньої українці своїм виступом при сій виборчій кампанії уторували шлях для своєї національно-політичної свідомості, в якій тільки й лежить успіх українства. На два моменти в виборчій кампанії звертаємо увагу: українці одержали нині коло 500 голосів, себто в п’ять разів більше, ніж при виборах до 3-ої Думи Державної, і найбільше число голосів українці одержали в тій курії, де голосував цвіт інтелігенції харківської, при рівній кількості загальних голосів, поданих при виборах до 3-ої й 4-ої Думи.

Але все ж таки найціннішим для розвиту українства є самий факт самостійного виступу. Адже се правда, що широке суспільство, навіть українського походження, не має ніякого уявлення про те, що таке є українство, які його завдання й мета. Чи можливий же був при таких умовах широкий успіх української виборчої кампанії? Як се не чудно, дивно й неймовірно, але се дійсна правда, що люди, що живуть на Вкраїні, геть більше знають про всякі найдрібніші сутінки в московських партіях, ніж про саму істотність українського руху. Се є правда, — і не сміємо на сю правду заплющувати очі, — що українство як ідейний рух є невідоме широким шарам українського народу. Рішучий самостійний виступ українців, що перестали буть гуртком і хочуть буть політичним чинником — справив глибоке враження на громадянство, яке вперше почуло українські кличі, яке, власне, вперше побачило, що українство — се є моральна сила. Наслідки сього виступу виявляться геть пізніше, виявились би вже й тепер, коли б агітація українська була дужчою. Треба з жалем зазначити, що передвиборчі осередки були засновані тільки в самому

Харкові, а всі повітові міста на Слобідській Україні були облишені на поталу московській агітації. Сталось се не через те, що українці не розуміли пекучої потреби заснування таких повітових осередків, але через недостачу інтелігентних потрібних сил. Недостача інтелігентних людей дала себе відчути з великою дошкульністю при остатніх виборах. Як і скрізь по Вкраїні, усі інтелігентні професії захопили в свої руки на Слобожанщині чужинці. Професори, вчителі, лікарі, адвокати, інженери — се або москалі, або поляки, або жиди. Всі вони вороже ставляться до українства, бо бояться, що зріст української свідомості викличе бойкот чужинцям. Їх класово-професійний інтерес підказує їм свідомо підтримувати систему відносин до нас з боку держави, бо їхній лібералізм доторкається тільки форми відносин до нас держави, але не істотності сих відносин. Всі оті чужинці годуються на кошт нашого народу і розуміють, що се «годування» тягтиметься тільки доти, доки українство є слабосиле. Отже, в їх інтересі тримати українство слабосилим!

Нечисленна українська інтелігенція виявляла величезну енергію й діяльність, але ся діяльність і енергія навіть для Харкова не вистачала проти маси чужої інтелігенції, яка зав’язала спілку проти українства. Не за українцями, але за московською інтелігенцією — ішла буржуазія: власники будинків та торговельних підприємств.

Що доторкається власників будинків та торговельних підприємств, то багато з них суть прирожденні українці, але позбавлені національної свідомості та ще й задурені ідеєю про «єдність і однаковість» українця й москаля або ідеєю, що насамперед треба «спільними поступовими силами» утворити рай для москалів, а тоді сей рай вони вже дадуть і українцям. Сі