Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Значне спрощення відбулося у виробництві художньої кераміки. На зміну розписному посуду прийшов червонолаковий, де художні вироби прикрашалися рельєфними зображеннями міфологічних персонажів (найчастіше Діоніса і його супутників), тварин, пташок, рослин[1143]. Переважна більшість ваз у Пантикапей та Ольвію імпортувалася з Пергама і Самосу. В Північне Причорномор'я зрідка потрапляв навіть посуд з головного центру на території Італії — Арецію, а також Олександрії Єгипетської. Значно меншого поширення набула глазурована кераміка зеленуватого, жовтого чи бурого кольорів. Серед неї особливо цікава ваза з Пантикапею, на якій у рельєфі зображено сцену повернення Іфігенії з Тавриди, що вказує на знання цього міфу майстром. У перші століття нерідко глиняний посуд замінювався скляним, який привозили в Північне Причорномор'я з різних центрів Римської імперії[1144].

До винятково цікавих пам'яток боспорського художнього ремесла належать ажурні рельєфи саркофагів, вирізані з дерева, від яких збереглися окремі фрагменти[1145] з зображенням різних міфологічних сюжетів. У їх виконанні майстри не сліпо наслідували грецькі традиції, перетворивши скульптурні мотиви на орнаментальну схему з плоскими, декоративно розташованими фігурами. Звертають увагу перебільшено-патетичні гіпсові маски пантикапейських саркофагів, які відігравали роль апотропеїв у потойбічному світі. Яскраво розмальовані, як і різноманітні фігурки божків, вони свідчать про своєрідну, характерну тільки для митців Боспору, декоративну майстерність, й дають змогу простежити особливості умовно-декоративного стилю.

В античних містах Північного Причорномор'я розвивалося й мистецтво різьби по кістці. Майже в кожному з міст знайдено різноманітні тесери й шашки, найчастіше із зображеннями чоловічих і жіночих голів, фігурки Афродіти, які були ручками дзеркал та інших предметів, накладні пластинки з рельєфними зображеннями як прикраси шкатулок і меблів, підвіски-амулети у вигляді умовно-схематичних чоловічих фігурок[1146]. У цілому в прикладному мистецтві поступово вироблявся свій стиль і свої композиційно-художні рішення, в яких втрачалася гуманістична суть мистецтва.

Релігія і культи

В системі ідеологічних уявлень населення північнопонтійського античного світу у перші століття нової ери відбулися значні зміни, хоча тут найбільшою мірою зберігалися давні еллінські традиції. Релігія як складова частина суспільно-культурного життя й основа моралі залишалася найважливішим елементом ідеології. Політична переорієнтація держав Північного Понту на Римську імперію, її воєнна сила і безпосередня присутність різних за етнічним походженням римських солдатів, які принесли з собою відмінні від грецьких культи божеств, а також тісніші взаємовідносини з Малою Азією, відбились на розвитку релігії. Проте в кожній з держав, відповідно до характеру політичного устрою, інтенсивності зв'язків з римськими провінціями вона мала своєрідні риси. В деяких аспектах у перші століття нової ери ще виразніше простежується різниця в шануванні тих чи тих божеств у монархічному Боспорі й у демократичній Ольвії.

Хоч римська політика щодо північнопонтійських греків у сфері релігії і не виявлялася в примусовому відправленні чи нав'язуванні того чи іншого культу, проте різноманітні філософські вчення, своєрідні релігійні вірування східної орієнтації з їхнім містицизмом і складною знаковою символікою, численні культи божеств малоазійського, іранського, єгипетського, фракійського, провінційно-римського походження так чи інакше проникали в Північне Причорномор'я. Поширився також культ римських імператорів, який ніде у Північному Причорномор'ї не відігравав такого ідеологічного значення як на Боспорі.

Боспорські царі, починаючи з Котіса І, в офіційних документах долучали до свого імені за римським звичаєм імена Тіберія і Юлія [КБН, 41, 42, 44, 53, 982, 983, 1047, 1118, 1122][1147]. А з часу Котіса І вони вже виступали як пожиттєві верховні жерці (архієреї) в культі римських імператорів. У боспорських містах встановлювалися монументальні статуї обожнених правителів, їх величали тут «установниками», «спасителями і благодійниками», «володарями всього Боспору» і т. п. У найбільших містах споруджувалися храми і вівтарі, влаштовувалися гладіаторські бої. Водночас тут обожнювали власних царів: такі дані відомі про Аспурга і Савромата І. Але оскільки імператорський культ мав підкреслювати лояльність боспорських царів до Риму, то він не набув масового поширення серед основної маси населення, як і в інших містах.

Ще за правління Тіберія Августа один з відомих ольвійських діячів — Абаб, син Каллісфена, встановив в Ольвії портик на честь цього імператора та Демоса [IOSPE, І2, 181]. Після входження міста до складу Римської імперії тут були встановлені статуї Гети і Каракалли [IOSPE, І2, 199], збудовані лазня та храм греко-єгипетських божеств з присвятою їх відповідно Септимію і Олександру Северам [IOSPE, I2, 174, 184]. Так само із зовнішньополітичною діяльністю й інтересами представників соціальної верхівки цей культ пов'язувався в Херсонесі. В Тірі відправляли культ римського Геркулеса, образу якого на монетах надавали портретні риси Антоніна Пія, Коммода, Септимія Севера та його синів, Олександра Севера[1148].

Дві специфічні риси — подальший розвиток політеїзму з незначним сприйняттям нових культів і ритуалів, синхронна руйнація традиційних функцій багатьох божеств шляхом синкретизації і універсалізації, — були характерними для розвитку офіційного релігійного життя. Провінційно-римський вплив на релігію виявився насамперед у появі порівняно значної кількості нових культів (єгипетська тріада — Осіріс, Ісіда, Гор; Мітра, Мен, Діоніс-Сабазій, кінний Херос-Рес, Геркулес, Юпітер Кращий Найвеличніший, Юпітер Доліхен, Юпітер Ольвіополітанський, Зевс Діберанський, Немесіда, Артеміда-Бендіда, боги Мани і ін.)[1149]. Більшість з названих культів відзначені поодинокими пам'ятками, найімовірніше, вони відправлялися римськими легіонерами на місцях їх перебування.

Дуже популярними в античних містах, головним чином в римський період, були дві богині східного походження: фригійська Кібела (ще з часів колонізації), та меншою мірою — Ісіда. Обидві мали супутників: відповідно Аттіса (Аттіса — Мітру і Аттіса — Мена на Боспорі) та Осіріса, Гора, Анубіса. Вже за часів Динамії розміщення на боспорських монетах зображення голови Серапіса, а трохи пізніше, певно, Ісіди свідчить про офіційний характер культу єгипетської діади, який був поширений і в римських провінціях. Ця діада стала відома в Тірі ще у II—І ст. до н. е. [IOSPE, І2, 5], але офіційним її культ, певно, став значно пізніше. Поширення серед жителів міст різноманітних єгипетських амулетів, в тому числі і з зображенням Осіріса та Гора вказують на популярність вірувань східного походження. На честь цих богів влаштовувались містеріальні свята, пов'язані з духовним очищенням, ритуальними танцями, співами і процесіями, а також прилученням до таїнства божества. Через такий характер культів Кібели та Ісіди їх суть та подробиці ритуалу відкривалися лише адептам відповідних релігій.

Рис. 95. Голова Зевса-Аммона. Ольвія, II— III ст.

Спорудження в Ольвії за правління Олександра Севера одного храму з трьома целлами для трьох пар різних божеств (Ісіда й Серапіс, Асклепій і Гігієя, Посейдон і Амфітрита) показує, що ольвіополіти добре знали сакральні принципи їх поєднання, що