Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

Уранці коменданта ошелешили новою звісткою. Перш ніж зникнути з міста, втікачі побували в приміщенні міської лікарні й забрали там майже всі медикаменти. Завідуючий лікарнею Михайлов намагався чинити опір, і його поранено пострілом у шию…

Комендант висловив Михайлову подяку і своє співчуття, побажав скорішого одужання та запевнив його, що бандитам не уникнути жорстоко! кари.

Однак військовополонених так і не розшукали. Згодом німці з'ясували, що їм допоміг вирватися з табору Антон Одуха — партизан, за голову котрого гестапівці давно вже обіцяли сто тисяч рейхсмарок.

У комендатурі Славути серед гітлерівців та поліцайні зчинився переполох. Німцям не вперше доводилося чути про Одуху., Місяць тому він з якимось партизаном повалив міст поблизу залізничної станції Бадувка. Вибух стався в ту мить, коли через міст на великій швидкості проходив військовий ешелон, переповнений солдатами з танкової дивізії, яку перекидали на Східний фронт. Сімнадцять вагонів було потрощено вщент. На місці диверсії залишилися уламки, трупи й поранені.

Та не встигла ще влягтися паніка після цього випадку, як Одуха вдруге замінував залізничну колію. Він закопав вибухівку на ділянці, де мав проїхати спеціальний поїзд гауляйтера Еріха Коха. Щоправда, патрулям, які охороняли залізницю, в останню мить вдалося попередити катастрофу. А якби солдати випадково не виявили вибухівки? Комендант досить чітко уявляв собі, які наслідки мала б така диверсія…

Про Одуху гітлерівці в Славуті дещо знали. Мав деякі відомості про нього і комендант міста. За кілька кілометрів від райцентру, в селі Стригани, жив такий собі непримітний молодий учитель. Майже всім стриганівцям було відомо, що 1937 року вчителя раптом заарештували органи НКВС. Напевно, тому німці й призначили Одуху завідувачем початкової школи. Ні в стриганівського старости, ні в поліцаїв з навколишніх сіл вчитель не викликав жодної підозри. Як-не-як, людина за Радянської влади постраждала, тож тепер їй — і довір'я, і посада…

Лише потім виявилося, що в лісі, в таємному сховищі, Одуха зберігав гвинтівки, гранати та вибухівку. В школі, де він працював, виготовлялися листівки, в яких вояки фюрера називалися мерзенною зграєю, а про місцевих поліцаїв писалося, що найближчим часом кожен з них отримає кулю за зраду. Мав Одуха, звичайно, і спільників, але окупантам не вдалося викрити їх. Та й сам учитель вислизнув із рук гестапо. Він вискочив у вікно тої хвилини, коли до будинку, в якому мешкав, наближався офіцер із трьома солдатами, щоб заарештувати його.

Тепер Одуха нагадував про себе майже щодня. Та й не тільки він завдавав гітлерівцям клопоту. Неспокійно було в Шепетівці, в Проскурові, в Ізяславі і в Старокостянтинові… То тут, то там з'являлися радянські листівки. На залізниці все частіше чинилися диверсії. На Шепетівському вузлі гестапо будь-що силкувалося викрити підпільників, бо залізничний вузол мав важливе стратегічне значення. Агенти СД натрапили було на слід Івана Музальова, проте і його взяти не змогли. Також зникнути встиг. Підпільники та партизани все відчутніше дошкуляли окупаційним властям. Не допомагали ані арешти, ані розстріли.

Тепер ось випадок із Михайловим… Вже не де-небудь у лісі, а навіть у місті, під боком комендатури, ці «більшовицькі елементи» ледве не прикінчили завідуючого лікарнею, людину, яка віддано й сумлінно (так вважав начальник гестапо Славути) співпрацювала з німецькою адміністрацією. Комендант був переконаний, що лікар Михайлов — саме та особа, котра лояльного поведінкою по відношенню до окупаційної влади подає добрий приклад місцевому населенню. Навіть більше: поведінка вже не молодого, відомого в місті лікаря здавалася комендантові неабиякою особистою заслугою. Йому, офіцерові СС, вдалося залучити на свій бік радянського інтелігента, медика, якого в Славуті знає старе й мале. Тут, на окупованій радянській землі, подібні «знахідки» траплялися комендантові нечасто. Він це розумів і запропонував Михайлову крісло завідуючого лікарнею як винагороду за те, що той сам прийшов у комендатуру і добровільно виявив бажання трудитися «на благо Великонімеччини». Тепер навіть нічний постріл у лікарні і поранення Михайлова можна використати з розумом і не без певної мети, треба тільки більше пошуміти про цей випадок та добряче роздути його. Мовляв, бачте, як ото радянські комісари чинять розправу над чесними, поважними людьми…

Однак плани цього завойовника порушилися зовсім несподівано. Через кілька днів йому подзвонив розлючений шеф відділення гестапо і топом, що не віщував нічого доброго, повідомив: лікар Михайлов, якого так розхвалювали в комендатурі, не хто інший, як таємний радянський агент, керівник комуністичного підпілля коли не всієї Кам'янець-Подільської області, то кількох її районів напевно. Він підтримував найтісніші зв'язки з партизаном Одухою. А той постріл у потилицю і поранення — звичайнісінька інсценізація самого ж лікаря. Хотів відвести од себе підозру, бо сам заздалегідь готував і віддав медикаменти втікачам-військовополоненим. Михайлова заарештували. Поки що він мовчить, але йому розв'яжуть язика, і тоді з'ясується багато дечого…

Деякий час Федора Михайловича тримали в гестапо в Славуті. Одуха і його товариші намагалися було визволити лікаря, але здійснити задум їм не вдалося. Після того гітлерівці перевезли Михайлова в шепетівську в'язницю. Він заслаб від катувань на допитах і вже не міг ходити. До кабінету слідчого його тягли під руки двоє есесівців. Щоночі лікаря мордували в цегляному льоху, шмагали дротяними нагаями, ламали пальці, закладаючи їх між двері, кололи тіло розпеченим шомполом. Проте він мовчав.

Михайлов розумів, що чекає на нього. Зрадник, котрий пішов у гестапо і виказав його, небагато знав про діяльність лікаря у підпіллі, але й того, що було відомо зрадникові, цілком вистачило для смертного вироку штангеріхту[22].

Федір Михайлов працював у славутській лікарні чимало років що до війни. В минулому моряк-балтієць, він воював проти білогвардійців у громадянську. Добровольцем пішов на фронт, як тільки почув по радіо, що фашистські армії вдерлися на радянську землю. Одягнув форму військового лікаря, прийняв польовий шпиталь. Частина, в якій він служив, потрапила в оточення. Тяжко контужений у бою, Михайлов не зміг разом з іншими пробитися до своїх.