Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Михайло з Лахудриком, Рамиром та Ільком чекали на гостей. Нод коротко назвав тих своїх супутників, які потрапили до анклаву вперше — Самуса, Пилипа та Загру. Лахудрик заздалегідь подбав про виноград, маслини, сири та червоне вино на столі. Під столом, висолопивши язик, лежав Гавер. Побачивши професорку, він підхопився, загарчав та, мало не перекинувши наїдки, одним стрибком опинився біля неї. Загра не дуже злякалася — відступила лише на крок. Вся її увага була прикута до Мишка та Лахудрика — як-ніяк, вона вперше бачила сутностей світу невидимого. Звісно, не беручи до уваги привида, з яким познайомилася щойно. Потрапивши до анклаву, Горанг знову виглядав таким собі трохи підстаркуватим, але ще міцним чоловіком, хіба трохи прозорим. Він кинув на професорку такий погляд, що та аж зашарілася. Ілько тим часом вхопив пса за ошийник і відвів у куток. Загра одним рухом дістала з чималого старомодного ридикюля пляшку «Сивого Тасаву» і додала її до столового натюрморту.
— Прошу, — Михайло вказав усім на стільці біля столу. — З моменту, коли Ваші величності залишили замок, тут минуло близько години. Я у цей час намагався знову сканувати планету, але марно. Можливо, те сіре багно забрало Марка звідси кудись деінде у галактиці.
Вочевидь, господар замку був дуже засмучений власною неспроможністю врятувати викраденого в нього на очах юнака.
— Пані професорка, напевне, має якісь ідеї щодо властивостей тієї матерії, — Нод жестом попросив Загру до слова.
— Це лише припущення, — застерегла професорка, випроставшись на стільці. — Моя теорія полягає у тому, що тієї миті, коли після Великого вибуху Добро і Зло розділилися з первинної сірої субстанції, почали утворюватися безліч типів сполучень Добра і Зла одне з одним у всіх пропорціях, себто у всіх кольорах та відтінках, зокрема і сірого, — Загра, вкинувши у рот виноградну ягоду, впевнено повела далі. — Для повторного утворення ідеальної сірої матерії досить будь-якої кількості Добра і Зла — головне, щоб вони поєдналися у рівній пропорції: один до одного. Коли ж має місце мінімальна перевага кварків над антикварками чи навпаки, така субстанція, лишаючись сіриною, отримує здатність розвиватися. Якщо більше антикварків, вона темнішає, набуваючи більше ознак Зла, а якщо більше кварків — світлішає, тобто розвивається у бік Добра. Можна припустити, що ми маємо справу з сірою матерією, яка на шляху своєї еволюції у бік Зла досягла вже такого етапу, коли кількість антикварків неможливо компенсувати наявними кварками. Швидше за все, лишилося зовсім небагато часу до того моменту, коли ця сірина перетвориться на потужне джерело Зла.
— Цікава теорія, — трохи іронічно зауважив Ларудрик. — Отже, на Деолі певна кількість сірої матерії помчала еволюційним шляхом у бік Зла. Припустимо, що це так. Проте перетворення сірої матерії на джерело Зла потребує багато енергії. Ось. Де вона береться, на Вашу вчену думку, пані професорко?
— Цілком правильне питання, пане магістре, — похвалила його Загра. — Я гадаю, що шматки сірини, які вже набули забарвлення, бодай трохи відмінного від ідеально сірого, для свого розвитку використовують... інформацію!
У кабінеті запала цілковита тиша. Присутні якийсь час намагалися усвідомити почуте. Трохи зачекавши, професорка вирішила таки розтлумачити, що мала на увазі:
— Вам не спадало на думку, панове, — вона чомусь зверталася лише до Горанга, — що Добро і Зло — це, передусім, інформаційні явища?
— Хто б заперечував, — знизав плечима Горанг. — Та до чого тут розвиток сірини?
— До того, — втрутився Михайло, — що інформація, принаймні для сірини, має подвійну природу. Чи правильно я розумію, що згідно Вашої теорії «забарвлена» сірина, з одного боку, використовує знання для саморозвитку, а з іншого — в прямому сенсі перетравлює інформацію, перетворюючи на будівельний матеріал для збільшення себе в об'ємі?
— Саме так! — професорка дуже зраділа, що отаман підтвердив її висновки. — Сірина розростається та розумнішає водночас.
— Але ж генератор, який так само складається із сірої матерії, не збільшив своїх розмірів, — нагадав Нод.
— Ймовірно, там сірина ущільнюється, — просто пояснив його сумніви Михайло. — Цей процес може тривати дуже довго за людськими мірками. Можливо, за тисячі років генератор перетвориться на джерело Добра. До речі мої дані про швидкість зростання кількості кварків Зла на Деолі цілком узгоджуються з вашою теорією.
— Тоді виходить, що Марко знадобився сірині просто як носій інформації? — припустив Пилип. — Однак хіба він може знати щось вагоме?
— Тепер я розумію, чому сірину привабив саме анклав. Він є чимось аномальним для цієї планети, — Михайло потріпав загривок Гавера, який підійшов до столу. — Сірина могла відчувати, що ті, хто перебуває у замку, володіють значно більшими знаннями, ніж будь-хто на Деолі, а Марко просто виявився першим на лінії атаки. Тепер хто зна, де його шукати!
— Я не думаю, що сірина могла забрати Марка з Деоли, — знову заговорила Загра. — Шукати слід на планеті. Його величність, — вона зробила елегантний порух рукою в бік Нода, — розповів мені, що Ви, пане отамане, намагалися знайти у нашій історії природний катаклізм, який міг дати поштовх до розвитку сірини. Проте не знайшли. Мушу Вас розчарувати: мені про такі випадки теж невідомо. А щодо самої сірини, то наскільки я розумію, Ваша належність до сутностей Добра взагалі не дає Вам змоги з нею взаємодіяти. Припускаю, що нейтральність сірини поширюється і на її взаємодію з часом. Вона ніби проковзує по часовій прямій вільно, без опору, тож могла заховати хлопця десь у майбутньому чи у минулому.
— У майбутньому малоймовірно, — зблиснув бузковими очима Михайло. — Для цього потрібно подолати дуже потужний енергетичний бар'єр. Це помітили б на усій Деолі через природні катаклізми: землетруси, цунамі та виверження. Річ у тому, що Марко складається зі звичайної, а не із сірої матерії. Якби він перейшов енергетичний бар'єр майбутнього, ми б це відчули, а він не залишився б живим. Гадаю, його запроторили у минуле.
— Я не все зрозуміла, — зізналася Загра. — То перенести людину у майбутнє живою неможливо?
— Так. От уявіть собі, пані професорко, — шанобливо звернувся отаман до Загри, — як котиться колесо від воза,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.