Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  - Двічі намагалися ми захопити Луцький замок, і обидва рази терпіли поразку, – розповідав Ягайло Соньці пізніше, коли приїхав до неї у Брест. – Маю признати, що у Свидригайла хоробрі воїни. Хотілося б мені, щоб вони були на моєму боці.

  Сонька та Ягайло знаходилися в опочивальні і готувалися спочивати.

  Ягайло важко дихав. Пажі допомагали йому роздягнутися, бо він швидко стомлювався. Але не переставав думати про війну і розробляти хитромудрі стратегії, які допомогли б йому перемогти Свидригайла.

  А реальність була жорстокою. Поки поляки стирчали під напівспаленим Луцьком, Свидригайлове військо наскочило на Хелм та Кременець. Правда, литовського князя швидко вибили з тих земель, що належали до королівства Польського, але шкоди він наробив немало.

  Врешті решт, Ягайло та Свидригайло вирішили заключити перемир’я на два роки. Луцька війна виявилася безглуздою, як і більшість воєн. Обидва правителі спустошали міста та селища, залишали після себе смерть та сльози, але жоден з них не збільшив свої володіння. І Ягайло, і Свидригайло залишилися, як то кажуть, при своїх.

  Ягайло скаржився Соньці на підступність Свидригайла.   

  - Навіщо ж тоді воювали? – запитала вона після чергової скарги.

  - Щоб провчити зрадника, який тримав мене у полоні! – вигукнув король. – Я зробив його Великим князем Литовським, а йому все мало. Він ще й Поділля забажав.

  Пажі вклали старого короля у ліжко, вклонилися і вийшли. Поки покоївки перевдягали королеву у нічну сорочку, Ягайло продовжував скаржитися. Сонька уважно слухала. Тепер про все, що відбувалося у Польші та Литві, вона дізнавалася з вуст Ягайла. А єпископ Олесницький попередив жінку, щоб вона поступово привчалася до політики, бо король старішає і дуже скоро їй доведеться замінити його.

  У ліжку Ягайло вже був ні на що не здатен, але саме тепер він вимагав, щоб Сонька спала поруч і зігрівала його теплом молодого тіла. Зовсім як у Біблії, коли немічному царю Давиду підкладали юних невільниць.

  Сонька була з Ягайлом лагідною та терплячою. А вдень її очі мимоволі шукали Гінчу з Рогова. Іноді вона бачила його: він виконував свій обов’язок охоронця так само віддано та старанно, як Сонька – обов’язок королеви. І хоча вона, завваживши його струнку фігуру, відразу ж відверталася і старанно робила вигляд, нібито її не цікавить лицар Гінча, але вночі, перед сном, вона пригадувала кожну зустріч і рахувала, скільки разів вона сьогодні побачила його. Двічі, тричі, всього лиш один раз, жодного разу...

  Ягайло довго не затримувався в одному і тому ж місті або замку. І Сонька була змушена супроводжувати його у подорожах. Брест, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Кременець, знову Брест, де Ягайло призначив зустріч Свидригайлу.

  На Свидригайла чекали. Його готувалися зустріти пишним бенкетом. Але він так і не приїхав у Брест. Мабуть, злякався, що Ягайло вчинить з ним так само: ув’язнить на довгі роки.

  Коли Ягайлові доповіли, що Свидригайло не приїде на зустріч, він довго лютував, а потім вирішив порадитися з Сигізмундом Кейстутовичем.

  Ягайло прийняв князя у ліжку. Сонька сиділа у кріслі, у темному кутку. Сигізмунд Кейстутович, схожий на свого брата, покійного князя Вітовта, схилився над королем. Високий та кремезний князь у чорному вбранні і ведмежій шубі нависав над зхудлим королем у тонкій білій сорочці, з блідими руками, випростаними поверх білого простирадла. Але накази віддавав король, а князь слухав і кивав головою на знак згоди.

  До Соньки доносилися уривки їх страшної розмови.          

  - Я дав тобі меч Великих князів Литовських, – шепотів Ягайло. – Так доведи мені, що цей меч ти отримав не даремно. Вбий Свидригайла!

  Сонька злякалася. Вона думала, що й Сигізмунд Кейстутович здригнеться, почувши такий страшний наказ. Адже він був християнином! Його з дитинства вчили: «Не вбивай!». Та ще й вони збиралися пролити рідну кров. Свидригайло був двоюрідним братом Сигізмунда, і рідним – Ягайла. А вони обидва зараз змовлялися про те, як краще його вбити.     

  - У мене є план... – зашепотів Сигізмунд Кейстутович. – Я відправлю до Свидригайла мого сина, Михайла. Начебто для того, щоб домовитися про мир. А далі він знайде спосіб звільнити нас від Свидригайла.

  - Я щедро нагороджу твого сина, якщо йому вдасться задумане.

  Чоловіки довго шепотілися, узгоджуючи деталі плану. Сонька так і заснула у кріслі, не дочекавшись, коли Сигізмунд Кейстутович покине опочивальню і вона зможе нарешті лягти у ліжко.

   У наступні місяці Ягайло чекав новин і молився. А звістки, що приходили з Литви, були суперечливі. Михайло Сигізмундович і справді домовився про зустріч з князем Свидригайлом.

  Вони зустрілися у замку на Ошмянах, поблизу від Гродна. Старий Свидригайло, справжній литовський князь з довжелезними вусами, вдягнений у залізні обладунки та хутряний плащ, наче вийшов з минулого, з напівлегендарних часів князів Міндовга, Войшелка, Витеня та Гедиміна. А Михайло Сигізмундович, молодий красень, носив приємну на доторк шубу з візерунчастої парчі та коротко підстригав випещену борідку. Майбутнє зустрілося з минулим.

  Михайло Сигізмундович запропонував дядькові поділити Велике князівство Литовське навпіл: Мовлял, нехай руські землі залишаться у Свидригайла, а  литовськими буде правити Сигізмунд Кейстутович. Свидригайло пообіцяв подумати, але про себе він давно вже вирішив, що не погодиться.