Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Тронної зали ми троє дісталися трохи пізніше за головного розпорядника і, судячи з усього, вступну частину обвинувальної промови пропустили. Бернард з ранку чекав на найвищу аудієнцію, і тепер, отримавши її, віщав з виглядом ображеного святого. Найцікавіше, що стояв він спиною до дверей, тому не одразу зрозумів, чому так витягнулися обличчя свити, що оточувала короля. До речі, серед вельмож стояли навіть репортери з «Королівського пліткаря», чому я щиро здивувалася. 

—  Сумно, що правда з'ясувалася тільки зараз! Та краще пізно, ніж ніколи. Ми так звикли покладатися на сумлінність працівників храму, вірили їхнім висновкам! Хто ж міг знати, що леді Гелена виявиться хижачкою? Сподіваюся, ви візьмете мої слова до відома, і тепер, коли загрози вдалося позбутися, покараєте хоча б її спільників. 

Король, утім, не поспішав ухвалювати доленосні рішення.

— Викладіть докладніше, — сухо наказав він.

— Це змова! Безпрецедентна! Леді Гелена у всьому винна. Вона — поглинач з іншого світу, пригрітий магістром Неро Плініусом, одним із провідних учених храму Подвійного Переміщення! Я давно вже підозрював, що під прикриттям наукових робіт зріє жахлива інтрига. Вони знайшли спосіб не тільки зберігати й перетворювати енергію, а й за допомогою поглиначів, що приймає вигляд умовно безпечних двоногих, висмоктувати магію з нашого світу! 

Від нападу праведного гніву лисина Бернарда спітніла, товстуну довелося витягти хустку і промокнути маківку, що злегка зіпсувало пафосність промови.

— До того ж магістр і Гелена заманили у свої тенета молоде дарування, Стефана Янку. За допомогою його дивовижних артефактів вдалося обійти систему охорони палацу, викрасти принца і магію під час нещодавнього змагання. І взагалі, підозрюю, що в Стефана і Гелени — роман, — додав він із такою інтонацією, наче це був найгірший із наших злочинів. — Чисто випадково мені вдалося вигнати підступну нечисть, допоміг старовинний амулет, що дістався мені від батька. Але вважаю своїм обов'язком наголосити на необхідності заарештувати майно храму, провести внутрішнє розслідування їхньої діяльності, а також тимчасово призупинити наукові дослідження в галузі артефакторики. Світ мусить знати, хто саме доклав до цього руку й привласнив магію!

— Кумедно і вкрай цікаво. — Його величність дозволив собі виявити легкий сумнів. — Я глибоко ціную ваш внесок у справу порятунку честі Нантанії... 

При цих словах Бернард зніяковіло потупився і хіба що ніжкою не човгнув:

— Такий мій обов'язок перед країною.

— ... Однак як же вийшло, що злочинниця-втікачка стоїть зараз за вашою спиною? — поцікавився король.

Ми вклонилися, бо неввічливо не привітатися з монаршою особою, особливо, якщо вона до тебе звертається. Бернард рвучко обернувся і втупився прямо на мене, очі його стали ідеально круглими.

— Неможливо! — прошепотів він, а потім, опанувавши здивування, вигукнув: — Варта, схопіть її! Вона небезпечна!

Охоронці кинули погляд на Амадо. Дракон, звісно, заперечно хитнув головою: ні. 

— Чого ж ви чекаєте? Невже не чули, що я сказав? — просичав товстун, але, зрозумівши, що звертається не за адресою, знову повернувся до короля: — Ваша Величносте, не дайте їм пустити пил в очі. Я все зрозумів майже від самого початку, коли Неро Плініус так наполегливо просив узяти на роботу невідому іношосвітянку без знань, досвіду і хоча б якогось розуміння життя при дворі. 

— Навіщо ж узяли? — поцікавилася я спокійно. — Такий ризик для репутації, жах просто! Чи побачили в цьому несподівану вигоду?

— Не зміг відмовити старому другові, — упевнено заявив Бернард, відіграючи свою роль так старанно, ніби на Бродвеї виступав.

— Тобто, ви підтверджуєте, що знали про підготовку до злочину, але сприяли йому «на прохання старого друга», так би мовити? — Я склала руки на грудях, насолоджуючись його реакцією. — Дивне якесь виправдання.

У натовпі радників пролунало перешіптування, мабуть, не мене одну зачепила ця суперечність.

— Е, ні-ні, ви неправильно зрозуміли! — Бернард замахав руками на знак протесту, озираючись на всі боки. — Коли магістр звернувся до мене з проханням, я ні про що не підозрював!

— А чому не донесли охороні потім? — поцікавився хтось.

— Бо леді Гелена встигла зачарувати й начальника служби безпеки, лорда Тадео-і-Рейна.

— Вас послухати, то в неї цілий гарем шанувальників, — презирливо фиркнув Стефан. — Ще магістра туди додайте!

— Хто знає, — примружився Бернард. — Може, він і справді там.

— Ну все, моє терпіння вичерпалося. — Стефан вискалив ікла. — За ці слова вам доведеться відповісти!

— Допоможіть, люди добрі! — завищав Бернард, відступаючи якомога далі. — Та що з вами?! Це леді Гелена принесла до палацу болотних тварюк. — Моя біографія продовжувала розфарбовуватися все новими й новими подробицями. — Вона втерлася в довіру до леді Мірабель, стала причиною нещастя, що спіткало світлого принца. А магістр Плініус і пан Янку її покривали! Невже не зрозуміло, що їх всіх треба заарештувати, храм закрити, а наукову діяльність заборонити до з'ясування масштабу змови? Спершу вичистити всіх зрадників, а потім передати контроль над обігом магічних артефактів тому, хто довів свою вірність Нантанії?