Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (продовження: 13.02)

Я почала відчувати себе все більш нервово, і це не могло не помітити Денис. Я намагалася втриматися, але коли вже не витримала, вирішила запитати те, що мене мучило з самого початку. Щось не так. Він тримав дистанцію і був занадто опікувальним. Це було більше, ніж просто турбота, і я відчула це в кожному його жесті.

— Денисе, — я зробила глибокий вдих і подивилася на нього. — Чому ти так переживаєш? Чому ти боїшся, що я знову отримаю стрес? Що ти від мене приховуєш?

Він зупинився, наче не очікував такого питання. В його очах промайнув погляд, який я не могла зрозуміти — щось між страхом і хвилюванням. Він мить стояв, немов вагаючись, чи відповісти мені на це питання.

— Віка, це... — він почав, а я відчула, як серце стискається від непевності. — Це не те, що ти думаєш. Я просто... я переживаю за тебе.

— Але чому так сильно? — я не витримала. — Ти ж не любиш так все контролювати. Що, якщо це не просто моя вагітність? Що ти не хочеш мені сказати? Що ти боїшся? Я маю право знати.

Денис кілька разів глибоко вдихнув, наче намагаючись впорядкувати свої думки. Він поклав руку на мої плечі і подивився мені в очі, але не відповів одразу.

— Віка, я боюся, що ти можеш... ти можеш знову зірватися, і я не буду поруч, коли це станеться. Ти не зрозумієш, я просто боюся, — його голос був низьким і тривожним.

Я прикусила губу, намагаючись зрозуміти. Страх, який я бачила в його очах, був справжнім, але що насправді він приховував?

— Денис, чому ти так боїшся? Я ж можу витримати... — я намагалася бути впевненою, але сама не вірила в свої слова.

Він підійшов до мене ближче і накрив мою руку своєю. Його погляд був проникливим, майже відчайдушним.

— Ти не розумієш... — він зробив паузу, щоб знайти потрібні слова. — Лікарі сказали, що ти на межі. Ти не повинна переживати. Я не хочу знову бачити тебе в лікарні, я не можу це пережити. Я бачив, як ти була там... — його голос зірвався, і я зрозуміла, що він дійсно боїться. Його слова лунали як привид, який не давав йому спокою. — Якщо я ще раз допущу, щоб ти перенапружилася, це може бути фатально.

Я не могла відповісти нічого. В його словах я почула більше, ніж просто занепокоєння. Він був наляканий, і я відчула, як це важко дається йому. Боячись втратити мене, він не знав, як тримати себе в руках.

Я обійняла його, щоб втішити, але і сама відчула, як внутрішня тривога тільки посилюється. Мої думки мчали, і серце шалено билося. Це було більше, ніж просто переживання за мене, це була справжня паніка. Від цього я сама почала відчувати ще більше стресу.

— Я все зроблю, щоб бути з тобою, Віка, — прошепотів він, притискаючи мене до себе. — Я не допущу, щоб тобі було погано, я не хочу, щоб ти страждала. Ми будемо разом, я тебе не відпущу.

Я замкнулася в його обіймах, намагаючись зрозуміти, як все це сталося. Чому Денис так сильно боїться? Його страх був настільки очевидним, що я не могла не задуматися: чи є у нас якісь проблеми, про які я ще не знаю?

Але в той момент я зрозуміла, що, ймовірно, саме цей страх і був причиною його такої сильної опіки. Він боїться, що я можу втратити дитину чи зірватися ще раз через стрес. І хоча я розуміла, чому він так поводиться, від цього все одно ставало гірше.

Мені потрібно було щось зробити, щоб заспокоїти і себе, і його. Але як?

Ті думки не полишали мене ще довго.