Читати книгу - "Мерзенна сила"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Професор мав рацію, вважаючи, що втрата мови — явище тимчасове. Коли вони з Марком залишилися самі, йому було зовсім не важко говорити, торсаючи свого підопічного за плече:
— Піднімайтесь! Чого це ви тут розляглися? Ходімо, час тренувати об’єктивність.
4Перед тим, як вирушити оглядати інститут, Мерлін зажадав, щоб бродягу зодягнули все ж відповідно до його високого сану, тож Візер кінець кінцем вирядив свого вельмишановного гостя в мантію доктора філософії Еджстоуського університету і в такому-то вигляді й водив мандрівного лудильника по Белбері, то вгору, то вниз різними сходами, супроводжував спочатку до тварин, а потім — до ув’язнених. Приголомшений бродяга спозирав на все те з-під напівопущених повік і ходив навшпиньки, так обережно, немов під ногами у нього було бите скло. Час від часу його обличчям пробігала судома, він ніби намагався щось сказати, проте так і не зронив жодного слова, хіба що справжній Мерлін, пильно дивлячись йому просто у вічі, про щось його запитував. Ясна річ, усе, що з ним оце відбувалося, він сприймав зовсім інакше, ніж сприймала б людина, що здобула якусь освіту і має щось за душею, а відтак висуває до життя трохи інші вимоги. Для нього це була чергова «чудасія» — як по правді, найчудесніша чудасія з усіх, які досі з ним траплялися. Що й казати… досить було вже того дивовижного відчуття, що він від маківки до п’ят чистий як нова копійка (не згадуючи вже про темно-червону мантію на плечах), а тут ще й язик сам по собі белькоче щось геть незрозумілою мовою… Втім, то була далеко не перша незбагненна подія у його житті.
Тим часом в «об’єктивній» кімнаті, куди привів Марка професор, назрівав конфлікт. Щойно ввійшовши, Марк побачив, що довгого стола відсунуто до стіни, а на підлозі лежить велике, майже в натуральну величину, розп’яття — справжній витвір мистецтва в іспанському стилі, моторошний і вельми реалістичний.
— У нас є півгодини, — сказав Фрост, а тоді наказав Маркові стати на розп’яття і топтати його, всіляко виражаючи свою зневагу.
Якщо Джейн відійшла від християнства в ранньому дитинстві, відкинувши його разом із вірою у фей і Санта-Клауса, то Марк узагалі ніколи не був християнином. Та саме тієї миті йому раптом вперше в житті спало на думку, що, можливо, в усьому цьому все-таки щось є. Фрост, який не зводив зі свого підопічного пильного погляду, чудово розумів, що діється у того в голові, адже колись, під час тренувань із макробами, йому якоїсь миті самому наснувалася була така ж химера. Проте вибору він не мав. Так чи інак ця вправа становила невід’ємну частину ініціації.
— Але послухайте… — почав Марк.
— У чому річ? — запитав Фрост. — Будьте ласкаві, швидше. У нас зовсім не багато часу.
— Це ж просто забобон — і тільки, — мовив Марк, неохоче вказуючи на неприродно білу постать на хресті.
— То й що?
— Ну… якщо це забобон, то що об’єктивного буде в тому, що я потопчуся йому по обличчі? Хіба плювати на таку-от річ не так само суб’єктивно, як і поклонятися їй? Тобто… чорт забирай, якщо це всього лишень шматок дерева, то навіщо взагалі щось із ним робити?
— Ви дивитесь на все це надто поверхово. Якби ви виховувалися у нехристиянському середовищі, то не отримали б такого завдання. Звісно, це забобон; але саме цей забобон багато століть важким гнітом лежав на нашому суспільстві. Експериментальним шляхом легко довести, що він і далі посідає панівне становище у підсвідомості багатьох людей, які на рівні свідомості давно вже цілковито його позбулися. Таким чином, ця вправа є абсолютно виправданим кроком на шляху до досягнення повної об’єктивності, і тут нічого обговорювати. Практика свідчить, що вона необхідна, тож так чи так її не уникнути.
Марк сам дивувався тому, що відчував у ті хвилини. У його ставленні до розп’яття не було й дрібки чогось такого, що можна було б бодай у загальних рисах окреслити як релігійність. Воно точно не мало жодного стосунку до тієї ідеї правильного, нормального чи цілісного, на яку він останніми днями опирався у своєму протистоянні з найпотаємнішим осереддям HIKE. Навпаки, моторошний реалізм цього образу був такий же далекий від цієї ідеї, як і все інше в тій кімнаті. У цьому реалізмі, властиво, й полягала одна з причин того, що Марк не мав жодного бажання виконувати професорів наказ. Йому здавалося, що не годиться ображати такі-от тяжкі муки — навіть якщо мученика вирізано з дерева. Проте справа була не тільки в цьому. З появою християнського символа все якось змінилося і стало геть непередбачуваним.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерзенна сила», після закриття браузера.