Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Ну що, Дашо, викличеш таксі?

– Зараз подивимося, все-таки субота, незабаром обід, можуть ціни заломити на поїздку ого-го.

– Даш... – Терпеливо почав я, дивлячись на дружину, що зосереджено дивилася в смартфон. – Яка субота та ціни? Ми мільйонери, трясця.

– А… Блін, точно, урра! – Верескнула дружина і підстрибнула. – Я ще не звикла до того, що ти якийсь золотий магнат тепер... Яка адреса, до речі, Каргіних, нагадай?

– Ага. Я магнат, а ти – магічний термінатор, – показав язика дружині і на секунду активував Подих Роду, щоб дізнатися потрібні дані, – їдемо на Підгородню, 13.

– Очманіти ... – Очі Даші, не відриваючись від екрану з картою міста, розширилися. – Приватний сектор Олексіївки. Мажорки бісові.

– Ну, можуть собі дозволити, за стільки років життя, – посміхнувся я, – тим більше, що Каргіних досить багато. І щоб вмістити такий клан, однієї квартири або того будиночка в Бабаях буде явно замало. Потрібен особняк, щонайменше.

Домовик, проводжаючи нас коридором, помітно нервував. Я вирішив дізнатися, що його так непокоїть.

– Парамоне, у чому річ, скажи? Мені здається, що тебе щось гризе. Про що ти думаєш?

– Нічого, Вікторе... – Похнюпився домовий дух. Наче навіть зніяковів. – Я… Загалом, пробач мені, що не можу тобі допомогти з твоєю… твоїм питанням. Не маю ані сил, ані досвіду для такого…

– Парамоне, друже, ти чого?.. – Все ще не розуміючи, що відбувається, але дуже бажаючи підбадьорити домовика, я схилився над ним. – Ну ніхто ж із нас не всемогутній. І кожен спеціалізується у своїй сфері. Що ж тепер, що ти – наш домовик? Ти не повинен знати і вміти робити все на світі!

– Ти маєш рацію, звичайно, – ніби неохоче погодився дух, – та ось не тільки в цьому справа. Розумієш, Хо… Вікторе, – продовжив Парамон, – ти і твоя дружина досить голосно заявили про себе в чарівному світі. Вже принаймні серед пари кланів – це точно. І твій рід, рід Дубровських, також можна вважати тепер магічною родиною. А коли голова однієї магічної сім'ї їде, скажімо, на медичний прийом до іншої сім'ї… Це…

– Ах, ось воно що... – Поволі простяг я, починаючи розуміти, до чого веде співрозмовник. – Усі клани магів мають бути крутими та самодостатніми. А якщо така шишка, як голова клану, навіть здоров'я собі сам поправити не в змозі – то це величезний удар по репутації, правда?

– Ну… Не те, щоб величезний удар, – зам'явся Парамон, – але досить неприємно це все.

– А чому тоді тебе це не бентежило, коли я їхав до Китаю до Гао? – Поставив я цілком логічне запитання.

– Ну, Вікторе... – Опустив погляд домовик. – Там все було надто серйозно і не терпіло зволікання. Все ж таки серденько твоє рятувати треба було...

– Серденько… Ой, не можу, Парамоне, який ти класний! – Даша, що зворушилася, послала домовому повітряний поцілунок. – А ти, Вікторе Олександровичу, так мені поки що нічого і не розповів про свої пригоди за моєї відсутності!

– Обов'язково, але якось пізніше, люба. Гаразд, друже, не турбуйся, все буде добре, репутація моя навряд чи постраждає. – Махнувши на прощання рукою відчайдушно-червоному від компліменту домовикові, я пропустив до виходу з квартири дружину, вийшов сам, зачинив за нами двері, і ми вирушили до ліфта.

– Машина вже чекає. Я прямо чогось хвилююся ... – Відверто поділилася зі мною в ліфті Даша.

– Заспокойся, все буде гаразд. Може, я сам і не можу зараз розгледіти в собі нічого зайвого, але, гадаю, якби мені загрожувала безпосередня небезпека – я б це відчув.

– А як же те, що сказав Парамон? Репутація вашого клану, Вікторе Олександровичу? – Єхидно запитала дружина пошепки, коли ми проходили вахтерку на першому поверсі.

– Тут, мабуть, треба прислухатися до мудрого домовика. – Згідно кивнув я і додав. – Однак, внесемо виправлення. Якщо голові магічного сімейства, що лише нещодавно з’явилося, як і будь-якому іншому голові, буде соромно просити допомоги для себе в інших сімейств, то цю допомогу завжди можна просто купити! А це вже, погодься, ніякі не ганьба та слабкість. Це вже – ділові відносини.

Машина вже під'їхала, а я для власного заспокоєння перебрав у пам'яті все те, що отримав від Юлії Каргіної та Архонта клану Хуа То. І зрозумів, що справді можу бути спокійним. Тому перед тим, як ми сіли в авто, нахилився до дружини і прошепотів:

– Тим більше, повір, мені є, чим розрахуватися за послуги будь-кого. Причому оплата буде такою, що мої «партнери» ще й винні залишаться!