Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

столиків якийсь філістер швидко муркотів щось чи то про Джерома, чи то про Жерома. Славнозвісна акторка палко сперечалася з кимсь про монограми на панчохах. Продавець з панчішної крамниці вголос висловлював свої погляди на драматичне мистецтво. Якийсь письменник шпетив на всі боки Діккенса[382]. Видавець журнала й фотограф пили сухе бренді за запасним столиком. Якась молода леді років 36-25-42 говорила відомому скульпторові:

— Ламаного шеляга не вартий ваш Пракс Італіє[383]. Принесіть його Венеру[384] Анно Доміні[385] до Когана і ви побачите, що її там обернуть на манекен. Хай ваші греки та італійці забираються назад у свої каменярні.

Так гуляла богема.

Об одинадцятій годині містер Бінклі одвіз Медору додому і розпрощався з нею на сходах з чемним поклоном, як це роблять у високому товаристві. Вона піднялась у свою кімнату, засвітила газовий ріжок і раптом, немов той страшний джин з арабської казки, який вискочив з мідного глечика, що попав до рибалки в сіть, перед очима Медори встав грізний образ Сумління Нової Англії. Тут тільки усвідомила вона весь жах того, що наробила; вона перебувала цілий вечір серед нечестивих і пила вино — червоне і піняве.

Опівночі вона написала такого листа:

МІСТЕРОВІ БЕРІЯ ГОСКІНСОНОВІ, ГАРМОНІ, ВЕРМОНТ.

Шановний пане! Віднині вважайте мене за мертву. Я надто люблю вас для того, щоб збезчестити ваше життя, зв’язавши його з своїм, сповненим гріха та ганьби. Я пала жертвою зла та підступства, що панують на цьому світі, мене захопив вир богеми. Я спустилась на саме дно гріха та розпусти. Звідти повороту немає. Не спробуйте мене відмовляти, бо рішення моє тверде і незмінне. Постарайтесь забути мене, а я до кінця життя свого блукатиму по прекрасному, але жорстокому лабіринті жахливої богеми.

Колись ваша Медора

Другого дня Медора остаточно оформила свою постанову. Вельзевул[386], вигнаний з неба, був пригнічений не менше за неї. Між нею й розквітлими яблунями Гармонії розверзлась безодня. Грізний херувим заступав їй шлях до брами втраченого раю. Досить було лише одного вечора, і страшна богема за допомогою Бінклі і пива “Мум” навіки поглинула її.

Тепер їй залишалось лише одне — життя блискуче, але сповнене непрощеного гріха. А рідний Вермонт стане для неї священним храмом, до якого їй ніколи не можна буде наблизитися. Але вона ніколи не пуститься берега... вона будуватиме свою блискучу кар’єру за прикладом таких великих, гідних подиву історичних осіб, як “Дама з камеліями”[387], Лоля Монтец[388], Заза[389], і для майбутніх поколінь ця блискуча низка імен збагатиться ще на одне — Медора Мартін.

Два дні Медора не виходила з кімнати. На третій, гортаючи якийсь журнал, вона побачила там портрет бельгійського короля й сардонічно розсміялась. Якби цей славнозвісний серцеїд зустрівся їй на її життєвому шляху, вона б примусила його схилитися перед її холодною, величною красою. О, вона не матиме милосердя ні до старих, ні до молодих. Уся Америка, навіть уся Європа буде побожно шанувати її демонічну, але непереможно чарівну красу.

І все ж вона не могла без суму згадати про свої колишні мрії, про те, як вони з Берія тихо й щасливо житимуть під захистом милих Зелених гір, і як з кожною поштою приходитимуть до них з Нью-Йорка дорогі замовлення на її картини. І ось один необережний крок, — і прощай, золота мріє!

На четвертий день Медора напудрилась і нафарбувала губи. Колись вона бачила Картер у ролі “Зази”[390]. Наслідуючи її, вона стала перед дзеркалом в одчайдушній позі і двічі вигукнула: Zut! Zut![391]. Але це безпутне слово назавжди розлучало її з Гармоні. Вир захопив її, вона належала богемі навіки. І Берія ніколи більше...

Двері відчинилися, і увійшов Берія.

— Дорі, голубко, — сказав він, — чого це в тебе все личко в крейді та фарбі?

Медора патетично простягнула вперед руку.

— Запізно!— промовила вона урочисто. — Жереб кинуто. Я вже належу до іншого світу. Проклинай мене, якщо хочеш, — це твоє право. Іди і дай мені йти тим шляхом, що я обрала. Скажи вдома, щоб там не згадували мого імени. А ти, Берія, молись за мене, поки я буду віддаватися блискучим, але пустим утіхам богеми.

— Ти, Дорі, краще візьми рушника та витри цю мазню з лиця, сказав Берія. — Як тільки я одержав твого листа, так зараз же й поїхав по тебе. Бо з твоїх картин, Дорі, все одно нічого путнього не буде. Краще їдьмо сьогодні додому, у мене й квитки вже є на вечірній потяг. Ну, швидше, Дорі, пакуй свого чемодана.

— Доля сильніша за мене, Берія. Йди, поки в мене ще є сила примиритися з нею.

— Як складається твій мольберт, Дорі? Якщо ми зараз почнемо пакуватися, то встигнемо ще поїсти до потягу. А в нас — уже клени розпустилися в повний лист, Дорі. От, побачиш.

— Так рано, Берія? Та не може бути!

— А от, скоро сама побачиш. Вранці, як зійде сонце, прямо море зелені.

— Ах, Берія!

У вагоні вона раптом спитала його:

— Я ніяк не доберу, як ти міг приїхати, прочитавши мого листа.

— От дурниця! — сказав Берія. — Невже ти думаєш, що мене так легко обдурити. Як же ти могла втекти в якусь там Богемію, коли на конверті ясно, як день, стояв нью-йоркський штемпель.

Аристократ[392]

Переклад М. Рябової

На розі Юніон-Скверу на залізному коні сидить Джордж Вашінгтон і піднятою вгору правою рукою наказує спинятися всім трамваям, що повертають з Бродвея на Чотирнадцяту вулицю. Але трамваї дзижчать собі далі, звертаючи на нього стільки ж уваги, як і на знак якого-небудь приватного громадянина, і великий генерал повинен почувати, коли тільки в нього не залізні нерви, як швидко transit gloria mundi[393].

Якби генерал підніс ліву руку так само, як він підніс праву, він показав би, де той квартал, що являє собою пристановище для всіх гноблених на батьківщині чужоземців. Через те що вони боролися за національну або особисту свободу, їм довелось шукати притулку в цій вільній країні, а великий патріот, що утворив її, сидячи на своєму коні, назирає за їхнім районом і прислухається лівим вухом до легкодумних пісеньок, що висміюють нащадків його колишніх протеже. Італія, Польща, колишні володіння Іспанії, різномовні племена Австро-Угорщини