Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Тітонько... а ви хто? – Міх, який чомусь опинився забутим у цьому возі, сонно дивився саме на те місце, де висіла в повітрі невидима дівчина-привид.

– Міх! Міх! А ну швидко сюди! Не заважай панові...

– Дагоре, зачекай... не треба кричати й сердитися. У нас тут сюрприз трапився... Хлопчисько-то – маг.

Два місяці зустрілися якраз на заході сонця. Леата здригнулася, відчувши, як затиснуту спину починає відпускати. Цей мерзотник вибрав дуже незручну позу – без руху і в напрузі м'язи заклякли, все тіло затерпло і не бажало ворушитися. Утім – це швидко минало. Ще б свіжої крові... хоча... на її здивування – тіло було сповнене сили і кров їй була не потрібна. Як так? Та штука, якою її вдарили, спустошила її резерві... Поруч крутився Сірл.

– Я вб'ю його!!! Спущу всю кров і змушу на це дивитися!!! Він... він...

– Сірл... замовкніть уже... пізно руками махати. Тепер треба багато думати.

– Що тут думати, пані Леата? Він бачив вас у такому вигляді... він хотів вас...

– Не про те ти думаєш, Сірл... хотів би – зробив би. У нього були всі можливості. І ми ніяк не змогли б йому перешкодити...

– А про що ж іще тоді думати? – вампір був дуже здивований, – нахабний простолюдин....

– Наприклад про те, наскільки він сильний... Хто він такий взагалі? Хоча, тут я дещо можу сказати, – вона ненадовго задумалася.

– Хто ж?

– Той, кого ми шукали, Сірл, саме він той самий Темний маг.

Через годину, після того, як зовсім стемніло, з лісу вилетіли дві тіні, рваними зиґзаґами перетнули смугу місячного світла і зникли в темряві.