Читати книгу - "Гра престолів"

— Слід відрубати його голову,— запропонував сер Лін Корбрей.— Царевбивця отримає його голову, і це буде для нього застереженням.

Лайса нетерпляче труснула золотисто-каштановим волоссям, яке спускалося до пояса.

— Лорд Роберт хоче подивитися, як він полетить,— сказала вона так, мовби питання вирішене.— А Куць хай нарікає на себе. Це ж він вимагав суду через двобій.

— Леді Лайса не могла йому відмовити, навіть якби й захотіла,— вагомо протягнув лорд Гантер.

Ігноруючи їх, Кетлін звернула всю свою силу переконання на сестру.

— Хочу тобі нагадати, що Тиріон — мій бранець.

— А я хочу нагадати тобі, що карлик убив мого лорда-чоловіка! — підвищила голос Лайса.— Це він отруїв правицю короля й лишив мого синочка без батька, і тепер він за це заплатить!

Рвучко розвернувшись, аж закружляли спідниці, Лайса перетнула терасу. Прохолодно кивнувши на прощання Кетлін, сер Лін, сер Мортон та інші залицяльники хвостиком побігли за нею.

— Гадаєте, це він? — тихо запитав сер Родрик, коли вони знову залишилися самі.— Маю на увазі, убив Джона. Куць затято це заперечує...

— Я впевнена, що лорда Арина вбили Ланістери,— відповіла Лайса,— а от хто з них — Тиріон, чи сер Джеймі, чи королева, чи всі вони разом, і гадки не маю.

У листі, посланому у Вічнозим, Лайса називала убивцею Серсі, та зараз була майже певна, що вбивця — Тиріон... мабуть, тому, що карлик тут, а королева — за сотні льє на південь, під захистом мурів Червоної фортеці. Кетлін уже практично шкодувала, що не спалила сестриного листа, не читаючи.

— Отрута... ну...— посмикав сер Родрик себе за бакенбарди,— щира правда, це може бути справою рук карлика. Або Серсі. Як-то кажуть: отрута — жіноча зброя... перепрошую, міледі. А Царевбивця... особливої любові до нього я не відчуваю, але це на нього не схоже. Надто йому подобається вигляд крові на отому його золотому мечі. А це точно була отрута?

Кетлін, відчуваючи незрозуміле занепокоєння, нахмурилася.

— А як іще можна влаштувати, щоб усі подумали, що то була природна смерть?

Десь позаду радісно заверещав лорд Роберт, побачивши, як один з лицарів розрубав другого навпіл, і на терасу полилася «кров» — пофарбована тирса. Озирнувшись на племінника, Кетлін зітхнула.

— Хлопець геть невихований. Якщо його на деякий час не забрати від матері, потім він не зможе правити своїми землями.

— Його лорд-батько цілком був з вами згоден,— почувся позаду голос. Обернувшись, вона побачила мейстра Колмона з келихом вина в руці.— І, знаєте, планував відіслати хлопця за годованця у Драконстон... але вибачте, що перебив вас,— похопився він, і попід просторим орденським ланцюгом у нього затанцював борлак.— Боюся, я випив забагато цього чудового вина з підвалів лорда Гантера. Страшенно нервую через майбутнє кровопролиття...

— Ви помиляєтеся, мейстре,— сказала Кетлін.— Йшлося про Кичеру Кастерлі, а не про Драконстон, і домовлено про це було вже по смерті правиці й без відома сестри.

Мейстер так рвучко смикнув головою на неймовірно довгій шиї, що сам на мить нагадав ляльку.

— Ні, перепрошую, міледі, але саме лорд Джон...

Унизу гучно застугонів дзвін. І шляхетні лорди, і служниці воднораз покинули свої справи й рушили до балюстради. А внизу двоє гвардійців у небесно-блакитних плащах уже вели Тиріона Ланістера. Дебелий септон Соколиного Гнізда провів його до статуї в центрі моріжка: то була вирізьблена з білого в прожилках мармуру жінка в сльозах — без сумніву, Аліса.

— Поганий коротун,— хихикнув лорд Роберт.— Мамо, можна я звелю йому політати? Хочу побачити, як він летить.

— Пізніше, любий,— пообіцяла Лайса.

— Спершу суд,— протяжно мовив сер Лін Корбрей,— а тоді вже страта.

За мить з протилежних боків моріжка з’явилося двоє заступників. Лицар був з двома юними зброєносцями, а перекупний меч — з військовим інструктором Гнізда.

Сер Вардис Іген з голови до ніг закувся у крицю. Поверх підбитого сюрко й кольчуги він одягнув важку кірасу. Пахви — вразливу ділянку — заслоняли великі круглі ронделі, вкриті блакитно-кремовою емаллю й прикрашені гербом Аринів — соколом на тлі повні. Ділянку від пояса до середини стегон захищала гофрована латна спідниця, а цільний латний комір затуляв горло. На скронях шолома розгорнулися соколині крила, а металеве забороло мало форму гострого дзьоба з вузькою щілиною для очей.

Порівняно з лицарем Брон одягнений був так легко, що здавався голим. На ньому була тільки чорна проолієна кольчуга поверх дубленої шкіри, на голові — круглий сталевий напівшолом з наносником, а під ним — кольчужний койф. Високі шкіряні чоботи зі сталевими наголінниками трохи захищали ноги, а на пальцях рукавиць були вшиті чавунні диски. Однак Кетлін зауважила, що перекупний меч на півдолоні вищий за свого суперника, і руки в нього довші... та й, судячи з усього, Брон на п’ятнадцять років молодший.

Біля підніжжя жінки в сльозах вони стали один проти одного навколішки, а між ними опинився Ланістер. Септон дістав з м’якої тканої торбинки на поясі багатогранну кришталеву кулю. Коли він підніс її високо над головою, розсипалося заломлене світло. На обличчі Куця затанцювала веселка. Гучним урочистим голосом септон співуче попросив богів глянути вниз із небес і стати свідками поєдинку, зазирнути підозрюваному в душу й дізнатися правду, і якщо він не винен, дарувати йому життя й свободу, а якщо винен — смерть. Голос його відлунював від навколишніх веж.

Коли останнє відлуння стихло, септон опустив кулю та швидко пішов геть. Перш ніж гвардійці вивели Тиріона, той устиг нахилитися й шепнути щось Брону на вухо. Розсміявшись, перекупний меч звівся та струсив з коліна травинку.

Роберт Арин, лорд Соколиного Гнізда і сторож Видолу, нетерпляче крутився на високому кріслі.

— Коли вони почнуть битися? — жалібно запитав він.

Один зі зброєносців допоміг серу Вардису звестися на ноги. Другий приніс трикутний щит завдовжки майже чотири фути, дубовий, поцяткований залізними шипами. Щит вдягнули лицарю на ліву руку. Коли Лайсин військовий інструктор запропонував і Брону такий щит, перекупний меч, сплюнувши, відмахнувся. Обличчя в нього заросло триденною чорною жорсткою щетиною, але не голився він зовсім не тому, що не мав леза: вістря його меча небезпечно зблискувало, і це ясно свідчило про те, що його щодня по кілька годин поспіль гострять, аж торкнутися неможливо.

Сер Вардис простягнув руку в латній рукавиці, і зброєносець уклав у