Читати книгу - "Гра престолів"

— Я замовила цей меч для Джона на Королівському Причалі,— гордовито пояснила Лайса гостям, поки сер Вардис для проби помахав зброєю.— І він мав його при собі щоразу, коли сідав замість короля Роберта на Залізний трон. Правда гарний? Я подумала, це буде символічно, якщо за Джона помстяться його власним клинком.

Срібне лезо з гравіюванням, буз сумніву, було прегарне, але в Кетлін склалося враження, що сер Вардис надав би перевагу власному мечу. Але вона нічого не сказала: втомилася вже від марних суперечок з сестрою.

— Хай починають битися! — крикнув лорд Роберт.

Обернувшись до лорда Соколиного Гнізда, сер Вардис вітально підніс меч.

— За Гніздо і Видол!

Тиріона Ланістера всадовили на балконі з того боку моріжка, а обабіч нього сиділи гвардійці. Брон обернувся до нього й швидко привітав.

— Вони чекають твого наказу,— пояснила леді Лайса своєму лорду-синові.

— Бій! — заверещав хлопчик, тремтячими руками стискаючи крісло.

Сер Вардис крутнувся, піднімаючи важкий щит. Брон теж розвернувся. Клинки, випробовуючи один одного, брязнули — раз, двічі. Перекупний меч на крок позадкував. Лицар наступав, тримаючи щит перед собою. Він спробував рубонути, але Брон смикнувся назад, і срібне лезо тільки протяло повітря. Брон обійшов його справа. Сер Вардис теж розвернувся, затуляючись щитом. Лицар наступав, обережно ставлячи ноги на нерівну землю. Перекупний меч з легкою посмішкою на вустах відступав. Сер Вардис рубонув, але Брон відскочив, легко перестрибнувши невисокий камінь, порослий мохом. Тепер перекупний меч почав обходити зліва, де не було щита й бік лицаря нічого не захищало. Сер Вардис спробував підрізати йому ноги, але не дістав. Брон зайшов іще далі ліворуч. Сер Вардис розвернувся.

— Перекупний меч — боягуз,— оголосив лорд Гантер.— Стань і бийся, страхопуд!

Його слова підхопили інші.

Кетлін глянула на сера Родрика. Її військовий інструктор коротко хитнув головою.

— Він хоче, аби сер Вардис ганявся за ним. Тяжкі лати й щит знесилять навіть найміцнішого вояка.

За своє життя Кетлін ледь не щодня мала змогу спостерігати за тим, як вояки вправляються на мечах, а ще свого часу бачила з півсотні турнірів, але сьогоднішній поєдинок був геть інший — смертельніший: танок, де найменший хибний крок означав смерть. Кетлін дивилася, і їй згадався інший поєдинок в інші часи, але спогад цей був такий яскравий, мов це відбувалося вчора.

...Двоє зійшлися в нижньому дворі Річкорину. Брандон, побачивши, що Пітир має на собі тільки шолом, нагрудник і кольчугу, зняв більшість своїх обладунків. Пітир попросив Кетлін кинути йому щось на знак прихильності, аби він це прикріпив до грудей, але вона відмовила. Лорд-батько пообіцяв її руку Брандону Старку, тож саме йому вона й дала знак — блакитну хустину, на якій власноруч вигаптувала пструга Річкорину. Вкладаючи хустину йому в руку, вона благала: «Він просто дурний хлопчисько, але я люблю його як брата. Якщо він помре, це буде горе для мене». Її суджений глянув на неї холодними сірими очима Старків і пообіцяв, що збереже життя хлопцю, який її кохає.

Щойно почавшись, бій закінчився. Брандон був дорослим чоловіком, він відтіснив Мізинчика через весь двір і вниз сходинками водоспаду-каскаду, з кожним кроком обсипаючи його ударами, поки хлопець, у якого з дюжини ран цебеніла кров, не почав спотикатися. «Здавайся!» — не раз і не двічі гукав він, але Пітир тільки хитав головою і продовжував похмуро битися. Коли вони опинилися по кісточки у ріці, Брандон нарешті закінчив поєдинок страшним ударом зліва, який, протявши Пітиру і кольчугу, і дублену шкіру, вгризся просто в тіло попід ребрами: рана була така глибока, що Кетлін не сумнівалася — вона смертельна. Падаючи, Пітир глянув на неї і пробурмотів: «Кет»,— а з-під його захованих у кольчужній рукавиці пальців хляпнула кров... Кетлін здавалося, вона вже й забула про це.

Тоді вона востаннє бачила Пітирове обличчя... аж до того дня, коли її привели до нього на Королівському Причалі.

...Тільки за два тижні Мізинчик одужав настільки, що зміг виїхати з Річкорину, але весь цей час лорд-батько забороняв їй навідувати його у вежі, де він лежав у ліжку. Лайса допомагала мейстру дбати про нього; тоді сестра була м’якша й скромніша. Пораненого навідав Едмур, але Пітир виставив його. Брат-бо на поєдинку виступав Брандоновим секундантом, і Мізинчик не міг цього пробачити. Щойно Пітир Бейліш зміцнів настільки, що зміг рухатися самостійно, лорд Гостер Таллі відіслав його у закритому паланкіні геть: остаточно одужувати він мав на Пальцях, на продутому всіма вітрами кам’яному бескиді, де народився...

Брязкіт сталі повернув Кетлін до реальності. Сер Вардис жорстко наступав на Брона, тиснучи на нього щитом і клинком. Перекупний меч відступав, відбиваючи всі удари, легко перестрибуючи через каміння й коріння, ні на мить не відводячи очей від свого суперника. Кетлін ясно бачила, що він меткіший: срібний лицарів меч жодного разу й близько не торкнувся його, а от його власний страшний сірий клинок лишив зарубку у сера Вардиса на наплічнику.

Коротке сум’яття бою закінчилося так само швидко, як і почалося: Брон ковзнув убік і заховався за статую жінки в сльозах. Сер Вардис у цей час саме кинувся на нього й черкнув мечем по Алісиному білому мармуровому стегну, аж іскру викресав.

— Вони погано б’ються, мамо,— пожалівся лорд Соколиного Гнізда.— Хай вони б’ються по-справжньому!

— Будуть-будуть, любий,— втішила його мати.— Перекупний меч не зможе бігати цілий день.

Деякі з присутніх у Лайси на терасі вже обмінювалися глузливими жартами, доливаючи собі вина, але різнобарвні очі Тиріона Ланістера стежили за поєдинком так, ніби на світі більше нічого не існувало.

Стрімко випірнувши з-за статуї, Брон рушив ліворуч, спрямовуючи обіручний удар у лицарів правий бік, не захищений щитом. Сер Вардис блокував, але незграбно, і клинок перекупного меча стрибнув угору й черкнув його по голові. Задзвенів метал, і соколине крило, хруснувши, обломилося. Сер Вардис відступив на крок, беручи себе в руки, і підняв щит. Брон завдав кілька ударів по дерев’яному заслону, й навсібіч полетіли дубові скіпки. Тоді перекупний меч знову ковзнув ліворуч, геть від щита, й поцілив серу Вардису поперек живота: гострий край леза, зіткнувшись із кірасою, лишив ясний слід.

З упорної ноги сер Вардис гойднувся вперед, щосили замахнувшись срібним клинком. Відбивши удар, Брон танцюючи ковзнув убік. А лицар обрушив удар на жінку в сльозах, аж та захиталася на своєму