Читати книгу - "Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко"

побігли за ним Мабора та Каї-Наї. Річка раптом зробила заворот управо, і коли Мабора та Каї-Наї оббігли коліно річки, перед ними заблищали сині води досить великого лісового озера. Річка впадала в озеро, а недалеко від гирла річки хлопці побачили дещо таке, що, роззявивши роти, застигли на місці: серед озера на вбитих у дно палях, що стирчали досить високо над водою, був зроблений поміст, а на помості рядком стояло зо п’ять десятків будівель, зроблених з дерева. Під дахами висіло багато сушеної риби, а на дрючках сушилися сітки мешканців цього озерного сільця. Синій димок багать, що курілися поміж будівлями, як туман слався над тихими водами озера.

Ці біляві люди дійсно були якимись чарівниками! Печерні мешканці не вірили своїм очам. Спорудити такі, як їм здалося, величезні будівлі, та ще на воді – це було щось нечуване й невидане! Особливо їх вразив вогонь, що горів, очевидячки, просто на помості, і поміст не загорався; це було дійсно якесь чудо!

– Може, дерево не горить через те, що воно вогке? – спитав Каї-Наї.

– Один день вогке, другий день вогке, потім загориться, – відповів Мабора.

Але факт був очевидний: вогонь горів, а дерево не займалося. Бідні печерники й гадки не мали про вогневища й поганенькі без димарів кабиці білявих, де палав вогонь. Рибалка тим часом підплив до помосту й крикнув. На крик його з будівлі, що стояла скраю, вибігли хлопчик і дівчинка, а за ними з дверей вийшла висока й огрядна жінка.

Така проста річ, як те, що відчинились і зачинилися двері, Ма-борі й Каї-Наї теж здалася незрозумілою: вони бачили на власні очі, що в будівлі була рівна стінка, в стінці не було ніякої дірки, і раптом стінка якось відкрилася, з’явилася дірка, з дірки вийшли діти й жінка, і дірка сама (вони не помітили, як жінка штовхнула двері ногою) закрилася, і стінка стала знову рівна, як і була! Дивна річ! Усе те, що бачили вони, так пригнітило їх, що вони перестали вже дивуватися й тільки дивились без усякої мислі на те, що було перед їх очима.

Рибалка підплив під поміст, а хлопчик і дівчинка ухопилися за ремінець, що був на помості, й підняли ляду. З ляди стала вилітати риба, що викидав з човна рибалка, і падати на поміст. Викидавши рибу, рибалка ухопився за край ляди і виліз. Приставивши долоню до лоба, він почав розглядати береги озера. Тут тільки схаменувся Мабора, зрозумівши, що він може побачити його з Каї-Наї, бо вони майже зовсім вилізли на берег озера.

– Треба одійти од берега далі в ліс, бо нас тут легко можуть побачити з озера, – сказав він.

Вони заховалися в кущі, злізли на дерево й довго ще стежили за життям білявих людей. Вони помітили, що од помосту до протилежного од них берега йдуть кладки. Кладками туди й сюди ходили жінки й діти водяного сільця.

На березі недалеко від кладок стояло декілька шкіряних наметів, коло наметів на довгих дрючках теж сушилася риба й палало багаття. Усе це було знайоме Маборі, і він навіть зітхнув з радощів, що побачив нарешті таке, що було зрозуміле йому. Але придивившись, Ма-бора став знову чухати потилицю: на вогні стояв великий глиняний горщик, з горщика підіймалася пара; Мабора з Каї-Наї навіть тут, на другому березі, чули запах страви, що, очевидячки, йшов з горщика. Це знову було незрозуміле, бо мисливське плем’я орла не знало ще глиняного посуду.

Коло багаття з горщиком сидів чоловік. На колінах у нього лежав камінь. Чоловік узяв коротенький лук, обплів двічі якусь цурку тятивою; один кінець цурки взяв у рот, а другий поставив на камінь, потім став двигати луком туди й сюди. До Каї-Наї й Мабори долетів різкий звук свердла.

У цьому не було нічого дивного. Мабора й Каї-Наї так само добували вогонь.

– Він добував вогонь, – сказав Каї-Наї.

– Мабуть… – глузливо відповів Мабора. – Нащо йому вогонь, коли біля нього палає багаття!

Це було дійсно дивно.

– Я знаю, що робить він, – сказав Мабора, – він робить дірку. Він робить дірку для держака сокири.

Трохи згодом вони злізли з дерева, пішли у глиб лісу, заховалися в гущавині й проспали там до вечора. Коли вони прокинулися, сонце вже сіло, і з озера до них долітав неясний гомін і шум.

Вони зрозуміли, що чоловіки повернулися з полювання. Поміж гуком людських голосів чулося й собаче гавкання, але Мабора та Каї-Наї не надали цьому ніякого значіння.

МАТИ

Коли стало зовсім темно, Мабора витяг з торби свинячого смальцю й помастив ним своє тіло.

– Мажся й ти! – сказав він Каї-Наї. – А то змерзнеш, перепливши річку.

Каї-Наї теж помастив своє тіло смальцем, і хлопці, спустившись з кручі, переплили річку й вилізли на протилежний берег недалеко від табору. Вода в річці була холодна, й вони поплигали трохи на березі, щоб зогрітися, й обережно почали крастися до табору.

Ніч була тиха й темна. Крізь дерева блимав вогник багаття. Хлопці хотіли підкрастися до наметів на березі й підслухати балачки білявих коло багаття і з балачок дізнатися про їхні плани. Вони тихенько виповзли на узлісся. Багаття було далеко від них; вони поплазували, ховаючись за порубані дерева, що лежали навколо табору. До них вже долітали гомін розмови і окремі слова мисливців. Коли це коло багаття задзявкало цуценя, за ним собака, другий, третій, і скоро ввесь табір був повний ґвалту лютої собачні. Люди, що сиділи коло багаття, повскакували й ухопились за зброю.

Мабора та Каї-Наї спочатку не зрозуміли, чого підняла собачня такий лемент і відкіля узялась така сила собак. Люди з червоної скелі не мали свійських собак, і це було для хлопців неприємною й незрозумілою новиною. Вони знали тільки диких собак та вовків і в думках навіть не мали, що можна привчити собаку до себе. Біляві люди здалися у той час їм за якихось могутніх і таємничих чаклунів.

Привчити собаку, щоб вона стерегла табір!

Це була якась дивна мрія, що її здійснили ці біляві чарівники!

Хлопці притаїлися й поприлипали до землі, але собаче виття та гавкання не вгамовувалося. Мабора й Каї-Наї з досадою поповзли назад і сховалися в лісі.

Потрохи гавкання почало стихати і згодом знову стало в таборі тихо, тільки іноді виривалося злобливе гарчання окремого неспокійного пса. Коли затихла собачня, хлопці знову поповзли до табору, але й на цей раз собаки почули