Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Два вогнепали беру: бо там, де є один, там і другий не завадить. Куллінан вже підігнали, тому висунуся нормально, а то Гелік зовсім не бойова карета, як на мене.

Чується настирливе довбання пінгів мобіли, ось сам лісовий дрозд позаздрив би.

Повільним, обережним кроком наближаюся до журнального столика.

Я взагалі не поспішаю нікуди.

Це вони зараз поспішати будуть.

Великим пальцем гортаю сторінки на мерехтливому екрані.

У Вайбер, значить, вони написали. Чат у них, бачте.

Якщо ці упирі знову фотки не скинули, я мімозу з них зроблю. Похоронну. Під, трясця, майонезом.

Коли із сусідньої кімнати стукіт шурхотінням супроводжується, я свій Глок 17 перезаряджаю. Один з упирів тут зачаївся. Нехай подякує всім богам на світі, що це моя хата, а не наша, де ми з малим живемо. Інакше його мізки прикрасою на арці висіли б.

Мовчить дурень, мабуть, теж Вайбер відкрив.

Клацаю по прямокутнику зі списку повідомлень, зараз буду читати їх «повідомлення».

Знову шантаж, знову погроза. Якщо не буде залпів, то дрона підключати необов'язково. Нічого, я їм такий феєрверк влаштую, своїми руками.

І вниз гортаю стрічку, а вони…

Вони. Прислали. Малюнок.

А не фотографію, як ми домовлялись.

Мобілу хапаю, скляна стільниця чогось гримить.

З іншої кімнати чую переляканий зойк моєї феї.

Кидаюся туди, а вони ось якраз трубку піднімають.

— Фарт! — заявляю їм, щоб просто ось дуже добре було чути. — Фарт! Лимон, зрозуміло?!

Аліса мені ще за лікоть чіпляється, як мавпочка, і мордочка у неї стурбована. Ну все, катафалк до них на дронах прилетить, просто на крилах феєрверків.

Вона мені сказати щось намагається, але на лінії ці канібали кудкудакають, просто всім колективом.

— Я сказав, три дні тому, — розходжуся криком гірше, ніж раніше, — грьобаний, трясця, лимон. Для фарту! Зрозуміло?!

— Васю! — стрибає фея навколо мене, а цей дуб зі зітханням із дивана піднімається. — Васю!

— Що, маленька? — убік слухавку відводжу.

Щось червона вона. А я казав, людей треба було більше найняти, ким мені керувати в іншому разі?

— Тарт, — нудить вона. — Тарт! Це лимонний тарт повинні пекти.

— Пиріг, — звертається до нас лощений консультант, і щось мені ці інтонації поблажливими здаються. — Прекрасний мейн позішн, у вашому випадку, вишнево-шоколадного...

— Тарт-фарт — одна суть, — перебиваю одразу, щоб не мудрував. — Де він, я питаю!

— Мабуть, "Де Франциск" не впорається з таким обсягом до вихідних. Готовий чізкейк — чудова, очевидна альтернат...

— Ми домовилися. На тарт. — Роблю крок до розумника, якому тільки пір'їв Вєрки Сердючки не вистачає для повноти картини. — Домовилися ж?

Я голову схиляю, і консультант, що заблукав дорогою до Франції, щось метушиться, навіть руку до грудей притискає. Вірно-вірно, зараз швидко лимонний фарт знайдеться.

— Васю, — мордочкою до мене пригортається Аліса, — коханий, пам'ятаєш, ми вже домовилися в різних кімнатах сидіти? Давай...

— Ми не домовилися, — погляд до недофранцуза повертаю, — а я погодився. Це якраз вони знову сказали, що ФАРТ БУДЕ.

— Вони не можуть зробити тарт до суботи, тому що кондитерська все інше не встигне. Коханий, ти пам'ятаєш, ти сам сказав, що нам тільки найкраща кондитерська випікати все буде?

— Ти казала, там найкращі тістечка, — примружуюся, — потім два дні кудкудахтала-зітхала!

— Я не кудкудахтала!

— А хто мене відправив по шоколадне фуфле о десятій годині вечора?

Вона зітхає, якось сумно. Гаразд, фуфле реально смачним було, особливо коли вона...

— А ну стояти!

Так, це він що, серцевий напад зображує? Я, до речі, застрахований на величезну хмару грошенят, щоб на мене в суд за таке не подали. Блін, тепер же треба Алісу і малого теж застрахувати.

Консультант раптово випрямляється, церемоніальним тоном заводить:

— Я потребую невідкладного відвідування вбиральні.

— Прямо, — рукою показую і недофранцуз театрально здригається, — і праворуч. І довго в сортирі не сидіти.

Та я — ідеальний клієнт напросто. Де він ще знайде можливість таким інженю-піпі побути, га?

— Васю, забудь про лимонний тарт і про суфле, — бойова фея руки на грудях схрещує. — Хіба... ти не збирався на полігон їхати?

— Вже роззбирався. І ти даремно на їхній бік стаєш. Вони — ледарі всі. Ти читала, дрон необов'язково вже. Яке це відношення до феєрверку має?

— Я їм скажу, що ми хочемо дрон.

— Ні, ти їм скажеш, що в нас буде дрон.

Губи мені солодкі підставляє, ну гаразд. Нам ще сьогодні тканину переглядати для церемонії, канібали переплутали замовлення. Тож вогнепальну зброю все одно з собою беру.

— // —

У п'ятницю, в день перед весіллям, сам їду до центру Васильків, перевірити, що вони там підготували. Фея дується, але завтра спасибі мені скаже. Я цю братію знаю. Вони сподіваються, що на емоціях моменту ніхто нічого не помітить, а якщо помітить — то не важливо буде.

Каблучка мені єдине вухо холодить, коли ми смачно вітаємо одне одного по моєму поверненню. Я Алісу ще за філейну частину стискаю, поки Ваня не бачить. Вона навіть муркоче пісеньку, коли розпливається в усмішці.

Це дубль два, оця нинішня каблучка.

Першу, значить, Аліса охоче прийняла і вся така послужливо-радісна була, — але… ну, я все зрозумів. Не сподобалося. Ну хіба погано, що всім одразу буде видно каблучку на її пальці?

— Васю, цей камінь із космосу можна розгледіти.

Аліса прям розтанула, коли я відразу ж коробочку з другим варіантом дістав. Ага, ну і хто тепер неотесаний бевзень?

Звичайно, я Фрезя попросив допомогти зі зв'язками, і він, до речі, наполягав, що кругляк діамантовий — це не комільфо і не для Аліси. І до другого варіанта він мене підштовхнув.

Але слід враховувати, що потім я слухав введення у світ рідкісних і колекційних кругляків години три, напевно. А кажуть, що це японці — майстри тортур.