Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

голосно висловили свій австрійський лоялізм, то, певне, російські українці ще голосніше висловили б свій російський лоялізм, коли б умови життя се дозволили і коли б правительство схотіло почути від української нації її голос. Російські українці були б вдоволені, коли б вони щиро з цілого серця могли висловити відносно Росії те саме, що висловили відносно Австрії українці австрійські. Се ми кажемо з повною свідомістю наших слів. Ми глибоко певні, що хай тільки крига зневаги та недовір’я зникне у відносинах до українців, хай тільки правительство ласкаво й прихильно віднесеться до українства, щоб воно могло жити й вільно розвиватись, хай хоч малий промінчик сонячного сяйва блисне в українській темряві, хай тільки правительство на те призволить, як з грудей цілого українського народу в Росії почує воно вислови лояльності до спільної Вітчини. І в Новім році найсердечні побажання висловлюємо: хай буде так, хай се здійсниться!

Сніп. — 1912. — 30 грудня (12 січня 1913 р.).

Від редакції

Не з власної волі припиняємо ми видання «Снопа»: обставини змушують нас! Усім відомі вони. Тільки формою відрізняються вони від від тих, що про них багато віків перед нами дума народна зложена:

... що одно безвіддя, а друге без хліб’я, третє безголов’я.

Бідність матеріальна нашого громадянства важить в сій справі не менше, як і його моральні хиби.

«Сніп» умирає, смертельно ранений байдужістю нашого громадянства, а не дошкулянням з боку ворогів. Не кари та штрафи, що рясно сипались на нас, але байдужість нашого суспільства є причиною смерті «Снопа».

Кажемо се не на те, аби нарікати даремно, але на те, щоб сю причину констатувати.

Віримо, що надійдуть інші часи, що зникне огидна байдужість у нашім народі і що «Сніп» як представник певного світогляду ще буде потрібний нашому громадянству. Трохи зарані з’явився «Сніп», ще не готове суспільство українське ідеї, які плекав «Сніп», прийняти й здійснити. Але віримо, що ті ідеї незабаром з стану зародкового перейдуть у стан розвитку: тоді знов воскресне «Сніп». А нині ми висловлюємо найщиріше побажання, щоб постать «Снопа» чимшвидше була зайнята дужими силами нашого громадянства і щоб український народ ніколи не мав прикрої нагоди жалувати за «Снопом». Ave, український народе, moriturus «Сніп» te salutat.

Сніп. — 1912. — 30 грудня (12 січня 1913 р.).

Українська платформа[341]

Поміж українцями перед 1905 роком дуже поширені сентиментальні думки, ніби до української нації неприхильно ставиться російське правительство, видаючи раз по раз репресії, сама ж нація московська аж умліває з жалощів та болю, дивлячись на страждання братнього українського народу, та тільки й жде хвилини, коли матиме право скинути гніт з українців і повернути їм національні права.

Коли дійсність по 1905 році знехтувала сю ілюзію, сентименталісти вигадали нову форму для неї: на їх думку, народи російський та польський цілком не знають, не догадуються і навіть не підозрівають, що український народ страждає, що він поневолений, що його визискують, що на йому лежить гніт. Отже, досить повідомити поляків та росіян про сей тяжкий стан українців, щоб і поляки, і росіяни наввипередки почали улегшати долю українського народу.

Оці наївні думки наробили шкоди розвиткові української свідомості геть більше, ніж усі заборони правительства. Історія останніх років життя російської Державної думи, в якій висловлюються впливові круги російської нації, дуже розчарувала сентименталістів, бо вони — хоч як пильно заплющують очі — мусили побачити, що всі без винятку російські партії розв’язують важні для України питання не так, як се корисно Україні, але так, як се корисно їм, тим чи іншим російським партіям з їх партійного погляду на інтерес московського народу. Національно-політичні ідеали українців зовсім не цікаві сим партіям і не приймаються ними на увагу навіть там, де йде власне про Україну.

Наприклад, в справі вилучення Холмщини кадети і взагалі ліберали російські зайняли позицію, прихильну до того, щоб Холмщина зробилася польською землею, а консерватори та реакціонери російські взяли позицію, прихильну до того, щоб Холмщина зробилася московською землею. Але цілому російському громадянству цілком байдуже, що український народ Холм — щини не хоче бути з’їдений ані поляками, ані москалями, але хоче здобути права й законні гарантії, щоб жити вільно й розвиватись самостійно без польського чи московського впливу.

І поляки, й росіяни дивляться на український народ тільки як на погній, як на матеріал, з якого і перші, і другі можуть черпати для себе поживу матеріальну й духовну, бо до них плинуть і гроші, і таланти української нації, чим збільшуються польські та московські національні скарби. Коли ж се так, то було б більше як наївно думати, що поляки чи москалі дадуть пільгу українцям, що вони самі зречуться історією їм наданого фактичного користування силами українського народу або що вони спільними силами видадуть корисні для України закони. Ні! Діло не в самому тільки правительстві, але й у національних інтересах наших сусідів москалів та поляків, а сі інтереси в даний історичний момент протилежні інтересам нашого народу, бо Україна зробилася територією, звідки росіяни та поляки черпають багатства для зміцнення свого національного розвитку і звідки нас, українців, вони випихають, захоплюючи впливи економічні, політичні та культурні в свої руки, видираючи їх з наших рук. І робити їм се тим легше, бо відпорна сила нашої нації протягом 250-літнього лихоліття підупала до мінімуму.

Отже, мабуть, кожному видно, що обороняти інтереси українського народу не можуть ані поляки, ані москалі, а змогли б се зробити тільки самі українці. Коли ж так, то Україна повинна мати в Думі своїх послів, значить, українці повинні обрати українців, а не чужих, як досі робили. Не треба забувати, що чужинці користуються на Вкраїні більшими впливами, ніж самі українці. І ми, українці, мусимо з України післати іменно українців, бо не-українців з України пішлють і без нас. Більше того — ми мусимо боротись проти того, щоб з України обрано було не-українців, бо се робить нам кривду, бо се шкодить нашим інтересам, бо се понижує нас. Обрання не-українців за представників української нації — се ж очевидне убожество її національно-політичної думки й організації.

У рабів є тільки