Читати книгу - "Король стрільців"

На слідстві Матуляк признався в усьому і виспівав усе дочиста. Події того трагічного вечора з четверга на п’ятницю розгорнулись, зрештою, достеменно так, як їх «дедуктивно» передбачив мій неоцінений пан інструктор…

Пан майстер, очевидячки, не втопився в калабані, а щасливо з неї видряпався і став блукати по картопляному полі. Може, десь в якомусь сухому закапелку і продрімався трохи. Була дванадцята година, пора духів, і пан Матуляк уже замикав корчму, як нараз у двері закалатав потопельник. Був мокрий, як хлющ, заталапаний, вимазаний глиною і грязюкою від голови до п’ят, а до того напівпритомний. Цокотів зубами (штучними) і просився: «Впусти, брате, дай обігрітися, бо гину!»

Матуляк, рад-не-рад, впустив сталого клієнта, поскидав із нього мокре шмаття, дав одягнутися в своє, сухе, а потім закропив його двома «моцними» та гарячим чаєм з араком. Але пан майстер, засмакувавши араку, дістав нараз ґуст розпочати бенкетування наново — вже на рахунок святої п’ятниці. А Матуляк не мав найменшої охоти воловодитись коло старого пияка, бо збирався йти в стебло, а до того ж він знав, що майструньо не має при душі ані копійки грошей.

— Але я маю виграний льос! — похвалився, мабуть, «на вар'ята» і вдарився кулаком у груди пан майстер. — Іди, каналіє, подивися до портфеля, скільки я нині варт!

Згадка про виграний льос насторожила шинкаря. Він пошниряв у мокрому майстровому шматтю, витягнув портфель, в якому справді знайшов льос номер 117–705 та й патент Шевського Цеху з фотографією пана майстра. Кинув оком на число льоса, заглянув до табельки виграшів у ґазеті — до чорта лисого! — дійсно, на цей льос впала тисячка злотих! Маєток, одним словом!

В голові пана Матуляка вмить зродився злочинний плян… Сховав портфеля до своєї кишені, а дрімаючому над шинквасом майстрові поставив зараз щедрою рукою півлітра оковитки. Як старосвітський дзиґар на стіні відкукав першу годину, пан майстер був готовий. Шинкар взяв його на плечі, мов околіт, і разом із мокрою одежиною затаскав до комірки з дровами і вугіллям. Потім замкнув шинок, погасив світло і в темряві ночі став гарячково розвивати дальшу стратегію.

Перша його думка була, користаючи з темної ночі і завірюхи в природі, занести старого назад до калабані і втопити вже на фест. Та цей плян був фактично безглуздий: як витягнуть трупа, а не знайдуть при ньому льоса і патенту, то зараз виникне підозріння, що папери хтось вкрав чи пограбував, а пана майстра втопив. Якби це вийшло на яву завтра рано, тоді може виринути інша неприємність — важко буде видобути гроші з колектури, яку поліція може перестерегти, що льос такий-то і такий пропав, а його правний посідач не живе.

Пан Матуляк постановив діяти за іншим пляном… Так щасливо для нього склалося, і це він зразу спостеріг на знімці, що з вигляду він досить подібний до пана майстра. Вранці ще раз напоїв потопельника до безтями, замкнув його на чотири спусти в комірчині і пішов до фризієра. Підтесав собі потилицю, підстриг вуси на цісарсько-королівську австріяцьку манеру, приподібнився до пана майстра і в годині 9.30 був одним із перших щасливців, які з’явились в конторі пп. Шаца і Хаєса по свої виграші.

Треба тут сказати, що й колектура мала тоді щасливий день — маса виграшів упали на льоси, закуплені якраз у ній, і натовп народу був такий, що пан Матуляк відносно легко і без великої тяганини дістав «свою» тисячку, хоч, правда, й не цілу, бо трохи відтягнули на різні драчки. Так чи так, за годину він був уже вдома, на своїй стійці за шинквасом, ніби й нічого не сталося. Гроші сховав у тій самій комірці, де лежав безпритомний майстер, під вугіллям. Шевський патент знову всунув до майстрового портфеля, а його самого переодягнув назад у його власне, все ще мокре шмаття.

Мав «у програмі» впродовж цілого ще дня заливати старого алькоголем і запоїти його, як то кажуть, на смерть, а вночі занести мертвого чи напівживого таки в ту ж калабаню на полі Болгарів. Помисл був доволі хитрий: мовляв, пан майстер цілий день Божий запивався по різних «Пєкелках», проциндрив усі гроші, а вертаючись вночі додому, таки потонув у тій самій калабані, з якої вже раз вирятувався.

Плян мусів бути здійснений конче ще тієї ночі, з суботи на неділю, бо в неділю верталася з вакацій пані Матулякова з дочками, і ціла та темна справа могла вийти наверх, якби її довше проволікати.

«Але караюча рука закону, — писала «Вечірня Ґазета», — перешкодила саме в пору зреалізувати цей диявольський задум! Аґент тайної поліції Базилі Коґут з револьвером в руці вломився до пивниці, де лежав помираючий від перепою Вартоломій Плішка, врятував його від нехибної смерти, а злочинця привів у кайданах на 2-ий Комісаріят поліції».

— Ото брешуть! — скрикнув я, не втерпівши. — А чому не напишуть, хто показав йому дорогу до тієї пивниці, хто направду вислідив злочинця!

— Ша! Тримай язик за зубами — до якогось часу, — загадково посміхнувся мій неоцінений пан інструктор і лагідно шарпнув мене за чуба.

Вас, напевно, мучить цікавість знати, що, врешті, сталося з дорогим нашим паном майстром після всіх його несамовитих пригод на землі, у воді і під водою?

Отож приїхала рятункова станція і просто з пивниці повезла його з парадою до Загального Шпиталю при вулиці Піярів. Там його насамперед добре вмили і скупали, потім стали помпувати шлунок, що тривало з півтора години. Дижурний лікар ствердив при цій оказії, що пана майстра обдарував Господь Бог сталевим шлунком, печінкою, міхуром та всіми іншими причандалами, які належать до утроби. Та кількість алькоголю, казав пан доктор, яку майструньо влив у себе чи у нього влито силоміць, могла б