Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

селищ, натуральним центром котрих був потужний металургійний завод. Цехи заводу були розпорошені по великій улоговині, а селища над нею розходилися периметром. Містом тоді називалася суцільно, більш-менш, заселена територія на північ від заводу. Всі оті 16 ліній (вулиць). Центром міста була площа (майдан) — 250—300 метрів завширшки, у південній частині якої височіла церква, а навколо — величезний ринок (пізніше — товкучка), кінотеатр, державний банк та ін. Так звані лінії (вулиці) простягалися й нумерувалися обабіч Першої, або вул. Артема (пізніше), причому на одній стороні від Першої лінії (східній) ішли 2, 3, 4, 5, 6, а на другій (західній) — 7, 8, 9… аж до 16-ої». Див.: Григоренко Петро. Спогади. — С. 82.

121

І Їлина Стус, і Василь Стус, згадуючи про сина й брата, завжди називали його Їваном.

122

Василь Стус. Твори. T. 3: кн. 1. — С. 345.

123

У листі до сина від 25.04.1979 р. В. Стус пише про 1940 p., коли тато віз його з сестрою Марусею на Донбас. Зіставляючи спогади Марії Чередниченко (Стус), Їлини Стус і Василя Стуса, слід припустити, що він помилявся, і переїзд Марусі й Василя у Сталіно слід датувати передоднем війни 1941 року. Єдине, що суперечить цьому припущенню, це таке ж приблизне визначення віку менших дітей Їлиною Яківною: «Марусі було три годіка, а йому два» (Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144). На Великдень 1941-го Василеві було три роки, а Марусі — чотири). Проте емоційні спогади тих же Марії та Їлини Яківни про те, що в рік смерти Палажки (померла того ж року, коли менші діти переїхали до Сталіно) почалася війна, і могилу було потовчено технікою, змушують із великою ймовірністю припустити, що Марія та Василь переїхали на Донбас на Великодні свята 1941-го року. Наведу й спогади Марії Чередниченко: «Як ми тільки приїхали сюди, батьки жили в… будинку в посьолку шахти сто сім… Ми там прожили декілька місяців. Потім почалася війна» (Нецензурний Стус. — С. 165).

124

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144.

125

Василь Стус. Твори. Т. 3: кн. 1. — С. 171, 391.

126

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144.

127

У тексті листа —1940 р.

128

Василь Стус. Твори. Т. 3: кн. 1. — С. 345.

129

Найімовірніше, — нашарування пам'яти або й свідома містифікація. Бо 1939-го минув майже рік, як Семен Стус завербувався на роботу в Донбас, і, отже, його не могло бути в Рахнівці. Така зустріч між батьком і сином 1939 чи 1940 pp. могла відбутися лише тоді, коли Семен приїжджав у село, аби забрати дружину. Відтак, аби зробити приємне мамі, яка сяк-так годувала дітей лише завдяки донбаським посилкам чоловіка і шепотіла синові на вухо: «Тато приїхав, тато приїхав!», 1,5—2,5-річний хлопчик справді міг кинутися в обійми забутого батька.

130

Василь Стус. Твори. T. 3: кн. 1. — С. 346.

131

Там само. — С. 345.

132

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 143.

133

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 1. — С. 345. Сестра Марія натомість стверджує, що в «час війни ми жили на квартирі і нічого не тримали… Були в батька кролики, коли він в Рахнівці ще жив…» (Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 166). Можливо, ця дитяча фантазія Василя в образній формі закарбувала в його пам'яті втрату батьками чогось суттєвого, чого малий хлопчина ще просто не міг осягнути розумом.

134

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144.

135

Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 167.

136

Василь Стус. Твори. T. 6: кн. 1. — С. 346. Марія Чередниченко так згадує про цей випадок: «Тоді після війни займали городи. Земля була цілинна. Ту цілину копали. Брали десять-п'ятнадцять соток. І на цій цілині садили. То кукурудзу, то картоплю. Що мали… Тоді мама пішла і Ванєчка… зайняли участок, а пішли туди інші люди. Мама каже: «Ванєчка, ти піди вернись і скажи, що ми тут зайняли місце». Бо вони ще… тільки… ніби позначили… І він вернувся. А там було після війни… воронки… Ями такі. І в тій ямі хлопчаки розряджали бомбу… І коли він тільки порівнявся… вибух. Від одного хлопчика, що розряджав, то тільки шматки знайшли. І другому, кажуть, голову знесло, а тулуб біг ще. А в нього <Івана > щоку вирвало, в серце попало і ніжку відірвало. А мама як побачила… не могла навіть уявити якось згаряча, що це її син. А він каже: «Мамочко, не плач. Це судьба моя така». Він це сказав, а вона як заплакала. І в неї тоді дуже серце захворіло. Тоді викликали швидку допомогу. Поки ж ще викликали. Це ж в полі було… І його забрали. Декілька годин ще жив. Три, чи чотири, чи п'ять» (Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 169).

137

Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 164.

138

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 145.

139

У донецькому дворі родини Стусів-Чередниченків по вул. Чувашській, 19 ще й досі стоїть те перше, зведене власними руками, житло Стусів у Донбасі — невеличка однокімнатна кухня.

140

Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 166—167.

141

Сестру Марію ще в березні 1946-го на цілий рік забрала до себе у Рахнівку тітка. Детальніше див.: Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 166.

142

Мова про зведення хати з кількох кімнат, яку батько Василя почав зводити, очевидно, на початку 1947 року.

143

Аби якось боротися з головними болями, яких після смерти дочки Палажки батьки дуже боялися, треба було пити риб'ячий жир. А що Василь цьому вперто опирався, то тато Семен вигадав платити йому за кожну ложечку по 10 копійок. На зібрані в такий спосіб гроші Василько купував книжки, яких після війни батьки не мали. Детальніше див.: Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 145.

144

Така ситуація з одягом для дітей зовсім не характерна для довоєнного часу, коли Семен і Їлина дбали, аби діти мали належний одяг.

145

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 1. — С. 346—347.

146

Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 171.

147

Звичайно ж, далеко не першу, але в контексті дидактики листа до сина жодне перебільшення не є надмірним.

148

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 1. — С. 347.

149

Там само.

150

Див.: В. Ф. Верстюк, О. M. Дзюба, В. Ф. Репринцев.