Читати книгу - "Несподівана вакансія"

У неї в кишені було майже п’ятдесят фунтів, зароблених у кав’ярні і на святкуванні, а ще лезо бритви. Вона хотіла взяти ще й свою розрахункову книжку, що лежала в одній із шухляд батькового кабінету, але Вікрам не вставав з-за письмового столу. Чекаючи на зупинці автобус до Ярвіла, вона помітила на дорозі Шерлі і Лексі Моллісонів і поквапливо сховалася.

Ґаїна зрада була брутальна й неочікувана. Обійматися з Жирком Волом… він тепер і не гляне на Кристал, маючи Ґаю. Будь-який хлопець покине будь-яку дівчину заради Ґаї, це зрозуміло. Суквіндер просто не могла піти на роботу, де її єдина спільниця казатиме, що Жирко — нормальний чувачок. Ніяк не могла.

Завібрувала її мобілка. Ґая вже надіслала їй дві есемески:

«Я вчора була сильно забухана?»

«На роб. ідеш?»

Ані слова про Жирка Вола. Ані слова про те, що вона лизалася з мучителем Суквіндер. Нова есемеска запитувала: «Як ти?»

Суквіндер знову запхала мобільний у кишеню. Вирішила пройтися ще трохи в бік Ярвіла і сісти на автобус вже за містом, де її ніхто не побачить. Батьки спохопляться не раніше п’ятої тридцять, коли вона зазвичай поверталася з кав’ярні.

Отак вона йшла, розпашіла і втомлена, а в голові у неї зароджувався відчайдушний план: якби ж то їй знайти нічліг, дешевший за п’ятдесят фунтів… усе, що їй було потрібно, — це опинитися на самоті і дати волю лезу.

Шлях її пролягав уздовж річки Орр. Зараз через міст — і далі провулками аж до об’їзної дороги.

—  Роббі! Роббі! Де ти?

Берегом річки металася Кристал Відон. Жирко Вол курив, запхавши руку в кишеню, і спостерігав, як вона метушиться.

Суквіндер різко взяла праворуч, налякана, що хтось із них може її помітити. Крики Кристал відлунювали від річкового скла.

Погляд Суквіндер раптом помітив щось там унизу, на воді.

Ще не усвідомлюючи, що робить, вона вже схопилася за гарячий кам’яний парапет і вилізла на перила мосту.

—  Він у річці, Крис! — вигукнула Суквіндер і стрибнула солдатиком у воду.

Її ногу до крові розсік розбитий монітор комп’ютера, а саму Суквіндер затягло течією вглиб.

XIV

Шерлі відчинила двері до спальні й побачила там два порожні ліжка. За логікою там мав би спати Говард. Треба буде загнати його назад у ліжко.

Але ні з кухні, ні з ванної не долинало жодного звуку. Шерлі занепокоїлась, що могла розминутися з ним, вертаючись додому попри річку. Мабуть, він уже вдягнувся й пішов на роботу. Можливо, навіть сидить зараз разом із Морін у підсобці і перемиває кісточки Шерлі. Можливо, навіть замишляє розлучитися з нею й одружитися з Морін, адже таємне стало явним і приховувати більше нічого.

Вона кинулася до вітальні з наміром зателефонувати в «Мідний чайник». Говард у піжамі лежав на килимі.

Його обличчя посиніло, очі вирячились, з рота проривалися ледь чутні хрипи. Однією рукою він схопився за груди. Піжама на животі задерлася. Шерлі побачила там ділянку заструпілої подразненої шкіри — саме туди вона збиралася встромити шприц.

Говард зустрівся поглядом із Шерлі, німо благаючи про допомогу.

Шерлі нажахано витріщилася на нього, а тоді прожогом вискочила з кімнати. Спочатку вона сховала «ЕпіПен» у бляшанку з-під печива, потім витягла його звідти й запхала подалі, аж за кулінарні книжки.

Прожогом метнулася до вітальні, схопила телефон і набрала 999.

—  Пеґфорд? Ви телефонуєте з котеджу Оррбенк? Ми вже вислали туди швидку.

—  О, дякую, дякую, слава Богу, — проказала Шерлі і, вже кладучи слухавку, раптом усвідомила, що сказала не те, й заверещала: — Ні-ні, це не з котеджу Оррбенк!..

Але на тому кінці дроту слухавку вже кинули, і Шерлі мусила ще раз набирати номер. Вона так панікувала, що випустила з руки слухавку. Говардові хрипи на килимі ставали дедалі слабшими.

—  Це не з котеджу Оррбенк! — закричала вона. — Це Евертрі Кресент, тридцять шість, Пеґфорд… у мого чоловіка серцевий напад…

XV

Майлз Моллісон вискочив зі свого будинку в Соборному провулку в домашніх капцях і побіг стрімким схилом — туди, де на розі виднівся Олд-Вікеридж. Лівою рукою він затарабанив у товстезні дубові двері, а правою тим часом набирав номер дружини.

—  Так? — озвалася Парміндер, відкриваючи двері.

—  Мій тато, — задихано мовив Майлз, — … знову серцевий напад… мама викликала швидку… ви можете прийти? Прийдіть, будь ласка!

Парміндер кинулася в кімнату за лікарським саквояжем, і раптом зупинилась як укопана.

—  Я не можу. Мене усунули від роботи, Майлзе. Я не можу.

—  Ви жартуєте… будь ласка… швидка не доїде сюди за…

—  Я не можу, Майлзе, — повторила Парміндер.

Майлз відвернувся і вибіг у відчинену хвіртку. Попереду він побачив Саманту, що піднімалася садовою доріжкою до їхнього будинку. Гукнув її тремтячим голосом, і вона здивовано озирнулася. Спочатку їй здалося, що він розхвилювався так через неї.

—  У тата… серцевий напад… Їде швидка… довбана Парміндер Джаванда відмовляється йти до нього…

—  Господи! — вигукнула Саманта. — О Господи!

Вони кинулися до машини й поїхали вгору: Майлз у домашніх капцях, а Саманта в незручних клоґах, що натерли їй ноги.

—  Майлзе, чуєш сирену? Це швидка…

Та коли вони повернули на Евертрі Кресент, там ще нікого не було, а сирена вже стихла.

За милю звідти, під вербою на галявині, Суквіндер Джаванда вибльовувала річкову воду, а якась незнайома стара пані закутувала її в покривала, які вже можна було викручувати, як і одяг дівчини. Неподалік від них якийсь чоловік, що саме вигулював тут собаку і нагодився витягти Суквіндер з річки за волосся й сорочку, схилився над крихітним обм’яклим тільцем.

Суквіндер здавалося, що Роббі ще борюкався в її руках, хоч, може, це просто немилосердна течія ріки намагалася вихопити його від неї? Суквіндер добре плавала, але Орр штовхала і затягувала її вглиб. Її занесло за вигин ріки, і це допомогло їй наблизитись до берега, а тоді вона спромоглася на крик і побачила чоловіка з собакою, що біг до неї берегом ріки…

—  Біда, — сказав чоловік, промучившись хвилин двадцять над тілом Роббі. — Він відійшов.

Суквіндер заридала і сповзла на холодну, вологу землю, здригаючись усім тілом, і в цю мить здалека пролунала сирена швидкої, що мчала до них, але занадто пізно.

Тим часом