Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

Але всі красунечки залишилися вірними своїм коханим, лише одна, усміхаючись і дивлячись на Ламме, запитала його, чи він не бажає її взяти.

— Красненько дякую вам, рибонько, — сказав він, — але серце моє з іншою.

— Та цей бродяга жонатий, — гукнули гези, побачивши, що дівчина прикро вражена.

Але дівчина, повернувшись до Ламме спиною, вибрала іншого, такого ж, як і Ламме, добродушного товстуна.

Того ж таки дня і в наступні дні відбулися на кораблі бучні гулянки й бенкети з вином та м’ясом.

І Уленшпігель казав:

— Хай живе гез! Війте, холодні вітри, ми нагріємо повітря нашим диханням! У нашому серці палає вогонь любові до свободи і ненависть до ворогів. Пиймо вино — молоко мужності. Хай живе гез!

Неле також пила з великого золотого келиха і, розчервонівшись від вітру, грала на сопілці. Незважаючи на холод, гези їли, пили й веселились на палубі.

18

Раптом з кораблів побачили на березі чорний натовп зі смолоскипами, при світлі яких виблискувала зброя. Потім смолоскипи згасли, і запала непроглядна темрява.

З наказу адмірала на всіх кораблях залунало гасло тривоги. Всі вогні були погашені, а матроси й солдати залягли ницьма на палубі з сокирами в руках. Відважні каноніри, тримаючи напоготові ґноти, стояли біля гармат, набитих картеччю і ядрами. Було наказано: як тільки адмірал гукне: «Сто кроків!» — що означатиме відстань до ворога, канонірам стріляти по льоду з борту, з носа чи з корми.

І чутно було, як адмірал Ворст вигукнув:

— Смерть тому, хто голосно заговорить!

А капітани за ним повторили:

— Смерть тому, хто голосно заговорить!

— Чи чуєш? — звернувся Уленшпігель до Ламме так тихо, наче то був подих привида. — Чи чуєш голоси амстердамців і скреготіння ковзанів на льоду? Вони швидко біжать. Чутно, як розмовляють. Вони говорять: «Сплять ледачі гези. Лісабонські скарби будуть наші!» Вони запалюють смолоскипи. Бачиш їхні облогові драбини, їхні огидні пики в довгому цепу, що йде в атаку? Їх, мабуть, більше тисячі.

— Сто кроків! — гукнув адмірал Ворст.

— Сто кроків! — гукнули капітани.

Ревнули гармати, наче грім з неба, а потім розітнувся лемент і крик на льоду.

— Залп з вісімдесяти гармат одразу! — сказав Уленшпігель. — Вони тікають. Бачиш, як віддаляються вогні?

— В погоню! — крикнув адмірал Ворст.

— В погоню! — гукнули капітани.

Та погоня тривала недовго, бо втікачі були від них за сто кроків і мчали, мов перелякані зайці.

А в людей, що кричали і вмирали на льоду, було знайдено золото, коштовності і мотузки в’язати гезів.

Після цієї перемоги гези говорили:

— Als God met ons is, wie tegen ons ial zijn? (Коли Бог з нами, то хто ж встоїть проти нас?) Хай живе гез!

А третього дня вранці мессір Ворст стурбовано чекав нового нападу. Ламме вискочив на палубу і сказав Уленшпігелеві:

— Проведи мене до цього адмірала, який і слухати не схотів тебе, коли ти казав, що буде мороз.

— Йди сам, — сказав Уленшпігель.

Ламме пішов, замкнувши на ключ кухонні двері. Адмірал стояв на палубі і вдивлявся вдалину, чи не помітно на березі з боку міста якого-небудь руху.

Ламме підійшов і сказав:

— Пане адмірал, чи може покірний ваш слуга, корабельний кухар, висловити свою думку?

— Кажи, сину, — відповів адмірал.

— Монсеньйоре, — почав Ламме, — вода в глеках тане, птиця вже розмерзається, на ковбасі вже нема інею, олія стала рідка, масло розм’якло, сіль відвологла. Ось-ось буде дощ, отже, ми врятуємось, монсеньйоре.

— А хто ти такий? — запитав адмірал.

— Я Ламме Гудзак, кухар з корабля «Бріль». І коли б усі великі вчені, що звуть себе астрономами, читали так по зорях, як я по моїх соусах, вони могли б сказати, що цієї ночі буде відлига з бурею і градом. Але відлига недовго триватиме.

І Ламме вернувся до Уленшпігеля; ополудні він сказав йому:

— Як бачиш, я знову напророкував: небо захмарилось, знявся рвучкий вітер, йде теплий дощ. Води прибуло на цілий фут.

Ввечері він радісно гукнув:

— Північне море збурилось, почався приплив, високі хвилі хлюпнули в Зейдер-Зее і ламають лід, лід тріскається і величезними крижинами напирає на кораблі, розсипаючись на безліч блискучих крижинок. Ось і град. Адмірал наказав відійти від Амстердама. Вода піднялася так, що поплив і наш найбільший корабель. І ось ми в Енкгейзенській гавані. Море замерзає знову. Я таки пророк. Господь сотворив чудо.

І Уленшпігель сказав:

— Вип’ємо за Господа, що нас благословляє!

Так минула зима, і настало літо.

19

В середині серпня, коли кури наїдаються досхочу всілякого зерна і залишаються глухі до любовних покликів півня, Уленшпігель сказав до матросів і солдатів:

— Кривавий герцог насмілився видати в Утрехті ласкавого едикта, що в ньому серед інших добродійств обіцяє дарувати голод, смерть, руїну тим жителям Нідерландів, які не захочуть скоритися. Всі ж уперті, сказав він, будуть знищені, і його королівська величність заселить країну чужоземцями. Кусай, кусай, душогубе! Напилок обламає твої гадючі зуби. А напилок — це ми. Хай живе гез!

Альбо, ти сп’янів від крові! Невже ти думаєш, що ми злякаємось твоїх погроз або повіримо в твою ласкавість? Твої славетні полки, що ти розхвалив їх на цілий світ, оті «непереможні», «безстрашні», «безсмертні», ось уже сім місяців обстрілюють Гарлем, майже беззахисне місто, яке обороняють лише його жителі. І твої «безсмертні» при вибухах точнісінько так, як і прості смертні, злітають у повітря в смертельному танці. Громадяни поливали їх смолою. І нарешті довершили ви свою славетну перемогу, вирізавши беззбройних. Чуєш, кате, час божої помсти настав!

Гарлем втратив своїх хоробрих оборонців, його каміння зрошене кров’ю. Він утратив і витратив за час облоги мільйон двісті вісімдесят тисяч флоринів. Єпіскопові повернуто владу. Легкою рукою, з радісним обличчям освячує він церкви. Дон Фадріке присутній на освяченнях. Єпіскоп миє йому руки, але для Господа вони все одно червоні від крові, і причащає його тілом та кров’ю, тоді як простим людям це не дозволено. І дзвони дзвонять, і линуть у повітрі їхні звуки спокійні, мелодійні, мов на кладовищі ангельський спів. Око за око! Зуб за зуб! Хай живе гез!

20

Коли гези стояли в Фліссінгені, Неле захворіла на пропасницю. Вона покинула корабель і знайшла притулок у реформата Пітерса на Турвен-Ке.

Уленшпігель тяжко