Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

І ось тепер Ерскін заявив, що приклади цього кита й тієї дами взаємно ілюструють один одного.

Вислухавши, як належить, і ці докази, й контрдокази супротивної сторони, високовчений суддя розв’язав справу дуже мудро. Вельбота він присудив позивачам, бо вони покинули його, аби тільки врятувати своє життя; що ж до спірного кита, гарпунів і линви, то вони дісталися відповідачам. Кит — тому, що в ту хвилину, коли вони добули його, він був нічиїм китом; а гарпуни й линва — тому, що кит утік із ними, а отже, став їхнім власником, і через це той, хто вполював його потім, набув права і на них. А кита вполювали відповідачі; отже, вищезгадані предмети мають належати їм.

Звичайна людина, обміркувавши цю постанову високовченого судді, можливо, знайде заперечення. Та коли докопатися до найглибшої суті справи, то два великі принципи, встановлені двома наведеними вище законами китоловства і застосовані та роз’яснені лордом Елленборо, — ці два принципи щодо кита пійманого й кита нічийого, коли подумати, лежать у підвалинах усієї людської юриспруденції. Бо, попри всі хитромудрі, пишно різьблені візерунки, храм Закону, як і храм філістимлян, стоїть тільки на двох опорах.

Хіба не в усіх на устах прислів’я: «Володіння — половина права»? Тобто — байдуже, яким способом те володіння набуте. Але часто володіння становить не половину права, а все право. Що таке робочі руки й душі російських кріпаків або наших чорних рабів, коли не Пійманий Кит, усе право на якого полягає в володінні ним? Що таке остання вдовина лепта для зажерливого домовласника, коли не Пійманий Кит? І що таке отой мармуровий палац неспійманого злодюги, як не Пійманий Кит? Он же й сигнальний прапорець — табличка на дверях. І що таке грабіжницький процент, який дере банкір Мардохей в бідолашного банкрута Горопахи, коли той позичає в нього гроші, аби врятувати родину від голодної смерті, — що таке той процент, коли не Пійманий Кит? І що таке щорічний Прибуток у 100 000 фунтів стерлінгів, який стягує архієпископ Спасайдушський із нужденного шматка хліба з сиром сотень тисяч згорбатілих від тяжкої праці трударів (хоч їм і без архієпископової допомоги забезпечене царство небесне), — що таке ті кругленькі 100 000 фунтів, коли не Пійманий Кит? І що таке спадкові містечка та села ясновельможного герцога Бовдурського, коли не Пійманий Кит? І що таке бідна Ірландія для грізного гарпунника Джона Буля, як не Пійманий Кит? І що таке Техас для отого апостольського списника, Брата Джонатана,[135] коли не Пійманий Кит? А як зважити все це, то хіба володіння не є единим правом?

Та коли доктрину Пійманого Кита можна застосувати майже всюди, то споріднена доктрина Нічийого Кита має ще ширше поле прикладання. Вона справді всесвітня й універсальна.

Чим була Америка в 1492 році, коли не Нічиїм Китом, у якого Колумб застромив сигнальну тичку, привласнивши його для своїх коронованих господаря й господині? І чим була Польща для російського царя? А Греція для Туреччини? А Індія для Англії? І чим, нарешті, стала тепер Мексіка для Сполучених Штатів? Усе це Нічиї Кити.

А що таке Права Людини і Всесвітні Свободи, як не Нічиї Кити? І що таке уми й думки всіх людей, як не Нічиї Кити? І що таке релігійні принципи тих людей, як не Нічиї Кити? І що таке для хвальковитих жонглерів словами думки мислителів, як не Нічиї Кити? І що таке вся наша земна куля, як не Нічий Кит? І що таке ти сам, читачу, коли не Нічий Кит — а водночас Пійманий Кит?

90

ГОЛОВИ ЧИ ХВОСТИ

De balena vero sufficit, si rex habeat caput, et regina caudam. [136]

Брактон, кн. З, розд.[137]

Ця латинська фраза з книжки про закони Англії разом з її контекстом означає, що з усіх китів, упольованих біля узбереж цієї країни, король як Почесний Гарпунник має одержати голову, а королеві треба шанобливо піднести хвіст. Цей поділ у випадку кита дуже нагадує розрізання яблука на дві половинки, бо в кита між головою й хвостом, власне, немає нічого. А оскільки цей закон у видозміненій формі зберігає в Англії свою чинність і донині й оскільки він з багатьох поглядів є дивним відхиленням від загального закону про Пійманого й Нічийого китів, ми йому присвячуємо тут окремий розділ за тим самим принципом, який примушує англійські залізниці витрачатись на окремий вагон, спеціально утримуваний для подорожування королівської родини. Насамперед, аби дати цікавий доказ того факту, що вищезгаданий закон і досі чинний, я опишу для вас одну подію, яка сталася близько двох років тому.

Якимсь чесним морякам з Дувра, чи Сендвіча, чи ще котрогось із П’яти портів[138] після трудної погоні пощастило вбити й витягти на берег добрячого кита, якого вони вистежили в чистому морі. А П’ять портів почасти чи й цілком підлягають юрисдикції якогось там полісмена чи приставу, що має титул Лорда-наглядача. Цю посаду надає йому безпосередньо король, і, гадаю, всі стягувані з території П’яти портів королівські прибутки офіційно дістаються йому. Деякі автори називають цю посаду чистісінькою синекурою. Та це неправда. Адже часом Лорд-наглядач покладає чимало трудів на загрібання тих прибутків, які стають його власністю, головним чином, завдяки тому, що він їх загрібає.

Так ось, наші бідні моряки, засмалені сонцем, обвітрені, босі, позакачувавши холоші вище колін і світячи худими литками, насилу-насилу витягли того кита на сухе і вже тішилися, що вторгують добрих півтораста фунтів за коштовний лій та китовий вус, і вже в уяві попивали з дружинами запашний чай, що так рідко буває в них, або цмулили з приятелями добрий ель за ті грошики, які мали припасти на пай кожному. І раптом до них підходить якийсь Високовчений і вельми благочестивий та милосердний добродій з томом Блекстона[139] під пахвою, кладе руку на китову голову й каже:

— Руки геть, панове! Цей кит — Пійманий Кит. Я конфіскую його, бо він належить Лордові-наглядачеві.

На ті слова бідні моряки, сповнені суто англійської, змішаної зі страхом шаноби, не знали що відповісти. Вони почали енергійно чухати потилиці, з жалем позираючи то на кита, то на незнайомця. Та це нічогісінько не дало їм і нітрохи не пом’якшило жорсткого серця високовченого добродія з томом Блекстона