Читати книгу - "Драматичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Д е м и д. А. віддадуть? /
Карпо. Ех, ви — лемішка, лемішка!
Демид. Я, знаєте, чоловік бідний...
Карпо. Та хороший, розумний!
Демид. Спасибі!
Карпо. Богові дякуйте за це! А на мою думку, коли дівчина кохає щиро, то буде все робити так, як хоче чоло
вік; у сім’ї ж аби згода — то вже й до пари!
Демид. Багато разів вже можна було признаться, побалакать, та я боявся...
Входе Терешко, Сергій і Тарас.
ЯВА III
Т і ж, Т є р с ш к о, С е р г і й і Т а р а е Гу и ал єн к и.
Терешко. А що? Еге, пе ждав? Доброго здоров’я, з празником!
Сергій. З покровою 9 — само собою!
Карпо. Спасибі! Будьте й ви здорові з празником! Сідайте!
Терешко. А мати, батько, Василина дома?
Карпо. Мати і Василина дома, а батько сьогодня раненько поїхали в город з Іваном.
Сергій. Так.
Терешко. А ти знаєш, хто це?
Карпо. Ба! Не знаю.
Терешко. Сергія Гупаленка не знаєш?
Карпо. Не зиакомі, а фамилія відома! Перші хазяїни на всю околицю, тисячу десятин посідають, як же не знать?
Терешко. А цей козарлюга — його небіж, Тарас Гу-паленко!
Тарас (весь час самопевний тон має). Із Петербурху. Унтер-офицер копногвардійського полка в запасі. (Подає руку Карпові.)
* Карпо. Вернулись на хазяйство?
Сергій. Само собою.
Тарас. Не хотів вертатися — мені і в Петербурзі було добре, та отець і мати просили.
Терешко. А чого ми приїхали, так я тобі зараз скажу: оцей самий козарлюга (показує на Тараса) хоче сватать Василину. '
Демид (схоплюється. Шукає шапки). Чи я в шапці сюди прийшов, чи без шапки?
Карпо (усміхаючись). Не примітив.
Демид. Мабуть, у вас зосталась. (Хутко вийшов.)
ЯВА IV Т і ж, без Демида.
Терешко (показує на шапку Демидову). Оце ж, мабуть, його шапка! Ха-ха! Чого це він зашамотався так, неначе перелякався?
Карпо (усміхаючись). Не знаю.
Т е р е ш к о. Щось вій давно тут треться, чи не дума теж сватать Василшу? Га?
Карпо. Може, то його діло!
Терешко. Чуєш, Тарасе? Не піддайся!
Т а р а с. А як пробувши п’ять літ в столиці Петербурзі — ми соперників не боїмося і за себе встоїмо!
Сергій. Само собою.
Карпо. Давно вернулися додому?
Тарас. Мені здається, більше года, а на провірку виходе — всього три неділі. Ха-ха-ха! Життя в столиці Петербурзі і прирівнять до вашого не можна!.. Там всі мають, знаєте, модність і формальність, а тут? (Вийма І дивиться на золоті часи.) Одно слово — хахландія! Ні з ким кумпа-нію водить...
Сергій. Само собою.
Терешко. Ну, брат, не кажи! То ти ще не придивився! У нас у Лубнях теж учених багато: і прокурор, і ісправник, і директор гімназії, і архітектор, і... багато людей достойних. Якої ж тобі ще кумпанії?
Тарас. Лубні від нас недалеко... Та й Лубні ваші — не столиця. Нема, як столиця — Петербурх: опера, цирк, своя братія живе в казармі, як у розкішному палаці... Весело! Не те що у вас, в хахландії! Ха-ха-ха!
Кар п о. До Лубень справді далеко, а там біля вас близенько земський начальник живе; він петербурхський.
Тарас. Ага! Та все не було случаю; а тепер прийдеться завести знакомство... Знаєте, дядюшка Сергій, Кулішові воли геть-чисто пообтирали наші скирти сіна... Так треба до земського.
Сергій. Само собою.
Карпо. От і кумпанія.
Сергій. Само собою.
Тарас. Нема кращої кумпанії, як образована дама! А де її взять? Кругом подивився — мужики, хахли; прямо смуток за серце взяв... А тут дядюшка Терешко на той смуток нагодився і каже: так і так, учена племінниця, вісім класів скінчила... Ну, я стрімглав сюди! Хочу себе показать і даму серця побачить! А як пробувши п’ять літ в столиці Петербурзі, не думаю, щоб гарбуза піднесли. Ха-ха-ха!
Терешко. Де ж таки!
Сергій. Само собою!
Терешко. А ти, Карпе, як думаєш? Ти ж тут усьому голова.
Карпо. Тут усьому голова — Василина.
Терешко. Та що там Василина! Глянь, який козарлюга!.. Усяка дівка тільки побаче — козою за ним поскаче!
Сергій. Само собою.
Тарас. Ха-^а-ха! Хороша примовка: «Побаче — козою поскаче!» А що ви думаєте? Бувало, усього бувало... І скакали! Єй-єй, скакали!.. Я не хвастаю,— катався, як сир в маслі. В Петербурзі образовані дами крупом...
Сергій. Столиця - - само собою!
Т е р е ш к о. Тілько одно, що Басили па тебе наукою переважить.
Тарас. Не думаю. Я й сам, дядюшка Терентій, не без науки; формальность розумію і з ученими дамами знакомства мав не раз; в каретах навіть їздив, єй-єй! Бував і в опері, і в цирку... Світ бачив, і хоч кому не дам у кашу наплювать, і через те хочу сватать учену; проста дівчина мені не під стать: ніякої формальності нема. Куди з нею підеш? В опері засне, в цирку перелякається. Ха-ха-ха! І кліпай очима перед людьми. (Вийма знову часи і кріпко закриває.)
Сергій. Само собою — кліпай!
Терешко. Так виходить, і тебе вчено? Он як! У нас є унтер-офицер Крайка — так зовсім простий; а ти, бачу, вчений!
Тарас. З Петербурху і учебну команду пройшов! Без науки в унтер-офицери конногвардійського полка не вискочиш...
Терешко. Невже, слухай, ти знаєш: ла-мер, ла-пер 40?
Тарас. Як?
Терешко. Ла-мер, ла-пер!
Тарас. Щось не пригадаю... (Протягом.) Ла-пер! Ага! Як же, як же, знаю: це ресторація така! Бував, бував!
Терешко. Ні, брат, не туди попав! Це паука!
Тарас. Виходить, в учебній команді її не проходять.
Терешко. То-то, що не проходять, а от мій Матюша проходе. (До Карпа.) Біда з тією наукою. Оце недавно був у городі, провідував Матюшу, французьке, брат, учить почав...
Тарас. Французьке? (Дивиться на часи.) Знаю. Мерси?
Терешко. Та пі, яке там «мерси»!.. «Ла-мер», «ла-пер»; одно слово — наука! І ніяк не потрапиш сказать: неначе так, та не так! Я вже наняв Матюші научителя і сам довго сидів біля них. Слухав, слухав, нічого не второпав. Матюша каже: «ла-мер», «ла-пер», «ла-сер» 41! Усі сміються. Учитель поправляє і поправляє,— я ж чую,— так само: «ла-пер», «ла-мер», «ла-сер». Тю, бий вас сила божа! Та й Матюша ж так само говорить: «пер, мер»! Ні,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.