Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

1. Держава Україна може брати участь у цивільних відносинах у тих же правових формах, що і інші суб'єкти. Разом з тим, звертає на себе увагу та обставина, що з прийняттям нового Цивільного кодексу та Господарського кодексу визначеність у майнових відносинах з участю держави не посилилась. Можна погодити положення Цивільного кодексу, які не передбачають прав господарського відання та оперативного управління, з положеннями Господарського кодексу, що використовують такі поняття та правові конструкції, що відповідають цим поняттям. Але ж узгодити норми Господарського кодексу про згадані права юридичних осіб публічного права із ст. 329 ЦК, що визнає право власності за юридичними особами публічного права, неможливо. Суперечність вирішується тільки висновком про те, що загальне правило ст. 329 ЦК не підлягає застосуванню, оскільки суперечить спеціальним положенням Господарського кодексу. Між тим, характер прав юридичних осіб, заснованих державою, на закріплене за ними майно значною мірою впливає на обсяг майнових прав держави, що належать їй після передання майна юридичним особам публічного права на праві господарського відання або оперативного управління.

Ситуацію правової невизначеності посилює Конституційний Суд, який кваліфікує відносини щодо відшкодування державою шкоди, заподіяної органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, як публічно-правові [238]. Але ж Цивільний кодекс, за загальним правилом, не поширюється на публічно-правові відносини. 'Завжди, коли держава вступає у майнові відносини, яким притаманна ознака рівності їх сторін, мають місце приватно-правові, а не публічно-правові відносини. Інакше кажучи, сама по собі участь держави у майнових відносинах не надає їм ознак публічних правовідносин і не виключає застосування до них положень цивільного законодавства.

2. За державою визнається право створювати юридичні особи публічного права. Випадки, коли це допускається, та порядок створення державою юридичних осіб публічного права встановлюються Господарським кодексом [42] та іншими законами. Зауважимо, що стосовно юридичних осіб публічного права, що не є суб'єктами господарювання, ці питання залишаються врегульованими лише фрагментарно.

3. За загальним правилом, держава може створювати юридичні особи приватного права. Інше може бути встановлено законом не тільки у вигляді прямої заборони, а й, наприклад, шляхом визначення виключного кола суб'єктів, що можуть бути засновниками відповідних юридичних осіб.

4. Держава виступає як суб'єкт цивільного права у відносинах спадкування (ч. 1 ст. 1235 ЦК), відносинах, пов'язаних із зверненням у власність держави скарбу (ст. 343 ЦК), відносинах, що виникають з приводу викупу пам'яток історії та культури, що утримуються безгосподарно (ст. 352 ЦК).

5. Держава є управненою особою, якій належать речові права на бюджетні кошти. Безпосередньо обслуговування Державного бюджету здійснює Державне казначейство (ст. 48 Бюджетного кодексу [37]). Загальна організація виконання Державного бюджету покладається на Міністерство фінансів. Кабінет Міністрів забезпечує виконання Державного бюджету (ст. 47 Бюджетного кодексу).

6. Відповідно до частини другої ст. 57 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163] держава гарантує збереження вкладів і цінних паперів фізичних осіб в Державному ощадному банку України. У відповідних випадках можливе пред'явлення пов'язаних з цим вимог до держави, оскільки відшкодування фізичним особам повинне здійснюватися за рахунок Державного бюджету. Інтереси держави в суді повинен представляти відповідний орган Державного казначейства. На підставі рішення суду грошова сума повинна бути стягнена із державного бюджету, а на орган Державного казначейства повинен бути покладений обов'язок перерахувати грошову суму з бюджету. Слід, однак, враховувати, що, покладаючи на державу обов'язок гарантувати збереження вкладів і цінних паперів громадян в Державному ощадному банку, законодавець не передбачив відповідальності держави за знецінення вкладів і цінних паперів унаслідок інфляції та зміни курсу валют.

7. Держава є суб'єктом цивільного права — стороною у правовідносинах щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Для громадян України є незвичним ставити питання про відповідальність держави перед ними. Навіть і для професіоналів це здається надто зухвалим. Тому рекомендується подавати до суду не позовну заяву про відшкодування шкоди у випадках, що розглядаються, а заяву, що наче дозволяє не називати відповідача. Це — цілком неправильна позиція. По-перше, такі спори розглядаються в порядку цивільного провадження. Тому до суду повинна подаватися позовна заява. По-друге, якщо в позовній заяві не вказано точну назву відповідача і його місцезнаходження, суд залишає заяву без розгляду, а згодом, якщо недоліки позовної заяви не будуть виправлені, вона підлягає поверненню позивачеві (ст. 137, 139 ЦПК [44]).

Оскільки стороною в правовідносинах щодо відшкодування шкоди у випадках, що розглядаються, є держава, то вона — держава (Україна) — і повинна називатися в позовній заяві як відповідач. Далі в позовній заяві повинен бути названий державний орган, уповноважений представляти інтереси держави. Оскільки йдеться про відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету, інтереси держави в такому процесі повинне представляти Державне казначейство. У рішенні суду буде явно недостатнім зазначення типу «стягнути за рахунок державного бюджету 1000 гривень на користь Петренка Петра Петровича в порядку відшкодування шкоди». Таке рішення буде неможливо виконати. Тому в судовому рішенні також повинно бути вказано на обов'язок Державного казначейства провести виплату (перерахування) грошової суми позивачеві.

Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції [1],