Читати книгу - "Маленький світ"

— Як же це смачно! — вигукнув Форо, тримаючи у руках добрячий шматок. — Я ніколи не їв яєць, а звідки вони беруться?

— Хіба у вашій Ембірі їх нема? — запитав зацікавлено Дарк.

— Пташині є, але їх не можна їсти. Адже з кожного з них народиться пташка. Емби ніколи не вбивають живих істот, ми навіть дерева не рубаємо без дозволу старого Зуфа. Він обирає рослини які вже доживають свого віку, або сухі.

— Ви живете у злагоді з природою, це добре. У людей все інакше. Вони спочатку винищують, а вже потім захищають, і якщо вдається, відроджують. — Дарк криво посміхнувся, поглядаючи на Емму.

— Мабуть нам вже пора, — відказала вона.

— Так, сьогодні треба все уважно роздивитися та скласти план. Адже квітка через день вже почне в’янути. Крім того, вона росте у закритому приміщенні, а тут є проблемка.

— Яка?

— Де взяти росу? Адже вона з’являється лише вночі.

— Так, це дійсно проблемка. Гаразд, тоді вирушаймо! Прошу вас до вашого пересувного будиночку! — Емби швидко заскочили у коробочку, і дівчина накрила їх кришкою.

Пройшло зовсім не мало часу, поки вони дісталися міського ботанічного саду. Та ще довше чекали у черзі, щоб подивитися на квітку. Охочих було дуже багато. Дочекавшись нарешті, вони опинилися біля тропічного червоного дива. Працівники саду оточили квітку огорожею, та слідкували за тим, щоб ніхто випадково чи навмисне не перетнув дозволеної межі.

— Оце так! — вигукнула Емма прикриваючи носа. — Така красуня і від неї такий сморід!

— Так. Ніби тухлятинням несе. Хлопцям треба буде одягати щось на рота, щоб не задихнутися.

Вони вийшли на вулицю, і розташувалися на лаві неподалік.

— Як же ми потрапимо туди вночі? — запитав Тей.

— Це було б зовсім не складно, — відповів Дарк, оглядаючись на скляну будівлю, — але це ще не все що нам потрібно.

— Так, мені тепер теж дається, що проблема занадто серйозна, — підхопила Емма.

— Ви зараз про що говорите? — вигукнув Тей.

— Роса з’являється вночі, повітря стає холодним і волога, що є у повітрі, осідає на рослини, утворюючи краплини роси. Але приміщення закрите, нам треба вигадати як зробити зміну температури повітря.

— Дарку, можливо там є кондиціонер. Ми його включимо, а хлопців у цей час лишимо біля квітки.

— Та хто ж тобі дозволить гратися з такими речами? Там десятки тропічних рослин, усім потрібна волога та тепло. Але якщо й так, тоді це потрібно зробити вночі, а тут все буде зачинене.

— Розумію. Нам необхідно сховатися саме у середині приміщення. Але як?

— Ось тепер знову підемо дивитися на квітку, а в цей час потрібно уважно обстежити оранжерею.

Малі емби мовчки спостерігали за розмовою, Емма узяла до рук коробку та разом з Дарком знову попрямувала до квітки. Цього разу вони йшли дуже повільно, оглядаючи все навколо. Побачивши двері, які вели до складу з інвентарем Дарк смикнув Емму з рукав. Вона все зрозуміла та почала роздивлятися робітників саду. Їх було троє. Один весь час вертівся біля Раффлезії, спостерігаючи за присутніми, інші двоє були зайняті своїми справами.

— Здається, ми будемо вимушені йти сюди втретє. Вдень заховатися неможливо, тому ввечері будемо щось вигадувати.

— Гаразд, йдемо додому відпочивати, — підхопила Емма.

Після повернення вони складали план дій. І вже за кілька годин до закриття знову блукали між рослинами. Коло квітки вже ніхто не чатував, а з робітників залишився лише один чоловік, який щось робив саме біля потрібних їм дверей з інвентарем. Людей майже не було але коло диво-квітки зупинилися двоє чоловіків. Один з них, похилого віку в окулярах був схожий на професора. Він щось вперто доводив іншому, показуючи рукою на квітку. А інший спокійно слухав, недовірливо гойдаючи головою, та тримаючи рукою підборіддя.

— Що будемо робити? — прошепотів Дарк.

— Дивно, але я ніде не бачу кондиціонера, можливо десь між рослинами, я вже двічі обійшла оранжерею у його пошуках, — тихо прошепотіла Емма.

— Так, Еммі я теж його не знайшов, нічого, це не головне. Як будемо діяти, часу зовсім не лишилося?

— Здається вони тут надовго. Тримай коробку та слідкуй за робітником, а я постараюсь відволікти його увагу. Коли він відійде, хутко біжи до тієї кімнати, і сховайся там.

Емма пішла у напрямку Раффлезії та зупинилася позаду чоловіків. Засвітилося світло, бо надворі вже темніло.

— Вибачте, прошу вас звільнити приміщення, ми зачиняємося! — пролунав голос неподалік.

Треба було швидко вирішувати. Емма зачепила плечем одного з чоловіків, а потім, ніби необережно, зробила крок назад, та завалила огорожу навколо квітки.

— Ой, що я наробила?! — вигукнула вона так щоб почув робітник.

Він не тільки почув, а навіть побачив все це, та вже йшов у їхньому напрямку.

— Обережно, хіба ви не бачите, що робите? — гнівно вимовив він.

— Вибачте я не хотіла. Я допоможу.

Обидва чоловіки, які сперечались поруч, замовкли, і слідкували за тим як ставиться на місце огорожа. Емма озирнулась і зрозуміла, що Дарк вже сховався. Тому швидко вийшла на вулицю, полегшено зітхаючи. Вона ще трохи поблукала садом, та вже було зовсім темно, довелося повертатися до Даркової квартири. Вночі він та емби повинні були впоратися самі.

Тим часом хлопець сидів під величезним горщиком очікуючи завершення робочого дня у оранжереї. Чекати було не довго, робітник поправивши огорожу відразу пішов, та зачинив за собою двері на замок.

Дарк не міг вийти відразу, і сидів у кімнаті ще деякий час. Стіни оранжереї були скляними, і він боявся, що з вулиці його ще хтось може помітити. Та коли поглянув на годинник, зрозумів, що вже ніч. Тому рішуче вирушив до виходу.

— Що за маячня?! — раптом вигукнув він, і поставив коробку з ембами на полицю.

— Що сталося? Запитав Тей через отвір.

— Дарк ніби отямився, згадавши, що не сам у приміщенні.

— Здається двері зачинені. Так, справді зачинені! Безглуздя якесь, що тут зачиняти, горщики чи що? Ще й темно.

Внутрішнє робоче приміщення оранжереї не було освітленим, тільки через маленьке віконце під стелею, сюди потрапляло світло самої оранжереї. Кілька разів штовхнувши двері, хлопець зрозумів, що вони досить міцні.

— Що ж робити, доведеться ламати!

Він вхопив щось схоже на лопату, і почав з силою виламувати замок на дверях. Емби перелякано виглядали з коробки.

— Якби тільки ми могли допомогти…, — прошепотів Форо.

— Так, хлопець заради нас виламує чужі двері, а ми тільки спостерігаємо.

— Але ж що ми могли б? Хіба що пролізти у щілину.

Нарешті Дарку вдалося роз’єднати двері, і він вийшов у оранжерею. Відразу узяв коробочку та поставив її коло квітки, відчинивши