Читати книгу - "Маленький світ"

— Це квітка? — закричав Форо.

— Так. Це саме та квітка, яка вам потрібна. Зараз я посаджу вас на пелюстки. Хоча не впевнений, що на них щось є, здається вона зовсім суха.

— Святі небеса! — знов вигукнув Форо. — Який сморід! Тут ніби помер хтось!

— Так, запах неприємний, а вам мабуть ще відчутніше ніж мені.

— Ати впевнений, що це квітка, можливо це щось… навіть сам не знаю що.

— Авжеж, це саме та квітка, яка вам потрібна. Просто для вас вона надто велика.

— А роси справді нема, — сказав Тей, закриваючи одягом носа.

— Мабуть ще рано. Зазвичай роса аж під ранок з’являється. Хоча, я не впевнений, що вона тут взагалі буде. Температура не змінюється, а це значить випаровування не буде. Лишайтеся тут, я ще раз пошукаю кондиціонер, він обов’язково повинен бути.

Дарк ще раз обійшов приміщення, і знайшов нарешті пристрій який слідкував за температурою та вологістю. Але на жаль, керувати ним було неможливо. Комп’ютерізована система була досить складною, і база управління нею знаходилася у іншому приміщенні. Він підняв голову дивлячись у стелю. Було високо, а стеля складалася з частин які можливо було роз’єднати. Хлопець повернувся до квітки.

— Ой, я задихнуся! Дарку зніми мене звідси, це жахіття! Ще не зустрічав такого, щоб від квітки так тхнуло.

Форо замотав обличчя, було видно тільки очі. Дарк посміхнувся, та поставив їх на землю поруч з квіткою.

— Зараз я повернуся, — сказав він, і знову десь побіг. А невдовзі йшов назад, і тягнув за собою височенну драбину. Розклав її та поліз угору. Малим ембам здавалося, що він дістане небо, а хлопець не дістав навіть стелю. Дарк спустився на долівку та ще раз побіг до кімнати з інвентарем. А коли повернувся, ніс перед собою той самий горщик у якому зовсім нещодавно ховався. А ще, у його руках була сокира.

— Навіщо це тобі? — запитав Тей.

— Треба дотягтися до стелі, інакше роси може не бути.

Він знову поліз нагору, і потягнув за собою величезного горщика. На останньому щаблі драбини помістився горщик, та ледве-ледве поруч стали ноги Дарка. Драбина хиталася, та він обережно виліз на дно перевернутого горщика, тримаючи у руках сокиру.

— Він дуже сміливий, прошепотів Форо, здається він може стати доброю парою Еммі.

Тей якось недобре глянув на товариша, але знову відвернувся бо драбина здорово гойднулася.

— Що буде, якщо він впаде? — не замовкав Форо.

— Він тебе розчавить, — проговорив Тей, не зводячи очей з Дарка.

— Чому мене, а не нас? Тобто, я хотів сказати, що ти таке говориш?

— Він не впаде!

— Гаразд. Але ж…

— Форо, помовчи трохи!

Тей нервував не менше ніж Форо, навіть злякався того, що сам сказав. Навряд чи Дарк лишився б здоровим після такого падіння. Тим часом Дарк уже видовбував вікно у стелі, обережно тримаючись та витягаючи сокирою скло з дерев’яної рами. Нарешті це вдалося зробити, і одне з вікон було знято.

— Ух-гу! — прокричав він. — Мені вдалося!

З тремтячими руками він спускався додолу. Майже відразу у повітрі з’явилася свіжа хвиля.

— Ну ось, тепер будемо чекати.

— Дякуємо тобі, — вигукнув Тей, — тепер я розумію, що без вашої з Еммою допомоги ми нічого б не змогли. І моя сестра навряд чи лишилася б живою.

— Все добре, Тею, я навіть радий, що допомагаю вам. А тепер нам треба чекати, ось тільки не знаю до якого часу. Сидіти біля неї не можу, мене нудить — махнув він на квітку, — я ось тут під оцією величезною папороттю посиджу. А ви теж відійдіть, будемо чекати.

Емби слухняно відійшли від квітки, і сіли на стежці. А Дарк непомітно для себе схилився на волохатий стовбур, і поринув у сон. І хто знає скільки б він так проспав, та крізь сон відчув дотик до своєї долоні. Відкрив очі і помітив малих ембів, які знервовано тягали його за пальці.

— Що сталося? — промовив він підіймаючись.

— Сюди хтось іде, чути голоси.

Відразу ж за цим Дарк почув стукіт дверей.

— Сидіть тут, а я сховаюся! — різко крикнув він, і стрибнув у зелений кучерявий кущ, впавши животом до землі. У оранжереї було відчутно прохолоду. Працівники помітили спад температури, і йшли перевіряти роботу кондиціонерів. На щастя вони були у сусідньому приміщенні, і Дарк навіть бачив їхні тіні через стіну.

— Тею, хутко! — закричав він. Підповз між листям, і підставив ембам руку. — Збирайте якнайшвидше вашу росу, треба тікати!

Він на животі поповз до квітки, і посадив їх на пелюстку. Роса вже з’явилася. Хлопці миттєво почали збирати її долонями у свої фляги. Форо весь час кашляв та чхав. Від цієї роботи і одяг, і взуття у них були мокрими. Та нарешті фляги були повні.

— Швидше!

— Все! — закричали вони Дарку.

Хлопець схопився на ноги, і зрозумів, що десь між листям загубив коробку у якій ніс ембів. Не маючи часу він вхопив їх обох, і засунув у кишеню. Потім стрибнув на драбину, і швидко поліз на стелю. Останнім рухом було втримати рівновагу на самій верхівці, і вхопившись за дах він потягнувся догори. Горщик не втримався, і впав додолу розколовшись на дві частини. Охоронці почули це, і збіглися на галас. Та Дарк вже був на даху. Йти по ньому було неможливо, скло тріщало й лопалося. Він сповзав все нижче хватаючись руками за дерев’яні перетинки. Якимось чином зачепившись ногою за щось тверде, почав опускатися все нижче по стіні. Було темно, але світло з оранжереї допомагало роздивитися навколо. Охорона вже забила тривогу, і десь далеко чувся гуркіт та галас людей. Дарк упав на землю, і відразу схопився за кишеню.

— Ви живі?

— Майже! — вигукнув Форо.

— Так! — повідомив Тей.

— От і добре! Я теж живий. Тому тепер біжимо, що є сили. Тримайтеся!

У кишені було темно і тісно. Емби весь час гойдалися та боляче билися одне об одного. Але Тей був радий терпіти що завгодно. Адже тепер у них були ліки для Сіди, і це значить — вона житиме.

Дарк довго біг ховаючись між кущами і деревами, але скоро вже був на широкій міській вулиці, захеканий та задоволений. Місто тихо спало під блискучим мереживом зірок. Машин майже не було, але Дарку вдалося таки «спіймати» таксі, і незабаром вони були вдома.

Емма не спала помітно нервуючи та з нетерпінням чекаючи на них. А коли зрозуміла, що їм все таки вдалося раділа мов мала дитина, хлопаючи у долоні. Потім вона вхопила