Читати книгу - "Шазілір. Заборонений день, Олена Гриб"

– Води? – співчутливо запропонував Ірван.

– Дякую. – Міка вчепилася в склянку і спробувала заспокоїтись. – У вас тут дуже мило, – випалила перше, що спало на думку. – Холодно, порожньо, але мило. Килим би не завадив… І фіранки якісь… Кілька шаф… Не треба папки складати на підлогу, хоча… Плісняви у вас немає, вам можна…

Посудина опустіла, проте, як і раніше, кашель дер потривожене сміхом горло, через що очі наповнилися сльозами.

Міка витягла хустинку і виявила, що чоловіки дивляться на неї з однаковим співчуттям.

– Бідолашна Мишка, – зауважив Мавк. – Вразлива, чуйна Мишка…

– Мишка?! – рикнув посланець із Ківіра. – Мишка?..

«Невизначенішу ситуацію уявити складно», – Міка відступила до дверей.

До тих самих дверей, на порозі яких застиг Нелюд із великим сувоєм у лівій руці і білою мереживною хустинкою у правій.