Читати книгу - "Рея. Та, що дає НадІю, Любава Олійник"

Після вечірньої розмови з Тукцією, Рею ніяк не полишав неспокій — сон, наче впертий кінь, не хотів піддаватися її волі. Її серце пронизували сумніви, неначе гострі стріли, щодо того, чи зможе вона ось так легко і гармонійно вписатися у повсякденне життя, сповнене буденної рутини, праці вдома і лише зрідка — виходами у світ із чоловіком на різні заходи. Її душа, звикла до вільного польоту, немов пташка, що вирвалася з клітки, важко уявляла себе обмеженою стінами дому та звичними турботами. Вона завжди була в центрі уваги, як квітка, що притягує погляди, але при цьому ніколи не привертала зайвого пафосу, немов не хотіла затьмарити своєю красою навколишній світ.

Гераклід був завжди до неї уважним і турботливим, ніби дбайливий садівник, що доглядає за тендітною трояндою, але у їхніх стосунках не палало того пристрасного вогню, який змушував серця битися у шаленому ритмі. Вона мимоволі спостерігала за парою Тукції та Граціана — їхні очі, немов зорі, горіли взаємною любов'ю, а спілкування було сповнене щирих жартів і кепкувань. Будь-хто, хто задивлявся на них, міг би з впевненістю сказати, що їхні душі переплелися назавжди. А що ж щодо її стосунків із Гераклідом? Їхні відносини були, наче тиха гавань, сповнені спокою та взаємної поваги, але десь у глибині серця Рея відчувала брак яскравих барв і бурхливих емоцій.

Вона знала лише те, що його колишня дружина, Розалія, померла, залишивши в його душі незагоєну рану, але більше нічого про минуле свого нареченого вона не знала. Гераклід намагався приховати свої переживання, немов ховав скарб у темній скрині. Ці здогадки та сум'яття, мов тіні, що танцювали в її голові, вона не ділилася навіть зі своєю подругою, боячись, що її хвилювання можуть затьмарити щастя Тукції. Рея, немов акторка, що приміряла на себе нову роль, намагалася відгадати, що ж чекає її за лаштунками майбутнього.