Читати книгу - "Матір порядку, Михайло Небрицький"

-В чому?

-Та, це я вчора перед сном подивилась кілька його роликів.

-Сподобалось? – знову жартівливо запитав Лісовий.

-Твої жарти, Михайле, зараз недоречні. Це справді дуже страшно. Ще добре, що зараз багато установ закриті на карантин. Не дай Боже, якби якийсь ображений громадянин прийшов до Центру надання адміністративних послуг або до суду з вибухівкою. Або підірвав би пасажирський потяг.

-Так, є певні плюси в тому, що людям наказано сидіти вдома. Ані спортивних заходів, ані пасажирських залізничних перевезень, ані ринків. Отже, менше можливостей для скоєння теракту.

-Дивись, Михайле, аби разом із респіраторами нас знову не змусили носити бронежилети, якщо ситуація вийде з-під контролю.

-А нам що з того? Нехай бояться ті, хто довів народ до такого стану.

-Лісовий! Ще один вислів стосовно нашої влади, і я здам тебе до СБУ, – промовила жартуючи, але з серйозним виглядом, Михайлова. – І ще. Правильно казати: «Доу-Джонса».

В кабінеті Сергія Івановича слідчі вирішували, як боротись з цією ситуацією.

-Ми навіть не впевнені, що він з нашого міста. Може, він взагалі зараз в іншій країні, – розвів руками майор.

-Дивіться, окрім каналу на відеохостингу, він ще веде сторінку в соціальній мережі, де зазначив рідним містом Одесу, – показав керівникові на планшеті Лісовий.

-Отже, він звідси. В такому разі його буде простіше знайти. Або хоча б дізнатись його ім’я.

-Так, але як? Тут він теж називає себе Назиатом. У нього тут сотні тисяч підписників, які, окрім перегляду його відео, читають і поширюють його дописи, де він вказує, як виготовити ту чи іншу зброю. Він ще й консультує, як не видати себе правоохоронцям, і загалом публікує відверто антиурядові тексти, налаштовуючи населення проти влади.

-Ану, дай-но подивитись, – Сергій Іванович взяв до рук планшет Михайла.

-Там ще й коментарі під кожним його дописом. Ось, наприклад, цей: «Зажерливі бюрократи тепер не зможуть безкарно нас пригнічувати», або «Нехай тепер бояться, виродки. Ми більше не вівці в отарі». А ось цей взагалі стверджує, що новий президент більше не зможе сховатись за своїм взводом охорони, яку він скрізь за собою тягає.

-Так... цікаві хлопці. Треба буде скласти базу всіх його підписників. Впевнений, знадобиться, якщо кількість злочинів, скоєних через нього, справді зросте, – запропонував слушну ідею Сергій Іванович.

-Тим не менш, часу у нас обмаль. Щодня він викладає нові відео та пише все більше провокаційних текстів на своїй сторінці. Цей тип дуже активний в інтернеті, – стурбовано промовила Кіра.

-Саме так. В інтернеті, та ще й анонімно, багато хто не може встояти перед спокусою проявити свою справжню натуру. От би його сюди посадити і подивитись, наскільки він сміливий, – Сергію Івановичу кортіло зустрітись із провокатором віч-на-віч.

Перед поліцейськими постало справді важке завдання. Піймати того, хто одночасно і на очах у всіх і від усіх прихований. Найцікавіше, що він зовсім не ховає свого обличчя, демонструючи тим самим, що нібито йому нема чого приховувати. Мовляв, він все робить правильно. Можливо, він прагне стати символом – відомим громадським чи політичним діячем. Або ж він просто блогер, який намагається здобути дешеву популярність, що піднесе його над усіма в його власних очах, ось тільки якою ціною?

-Я маю план! – мов з гармати випалила Кіра.

Від її вигуку колеги різко повернули до неї погляди.

-Що в тебе на думці? – розуміючи, що справа пахне смаженим, з осторогою запитав керівник.

-Пропоную боротися з ним його ж методами.

-Як це? Завести свій блог? – в своєму саркастичному стилі запитав Лісовий.

-Ні! Я пропоную звернутись до нього відкрито, через ЗМІ.

-От як? – майор був щиро шокований цією заявою. – І що ти йому скажеш?

-Я? – здивувалась слідча.

-Ну, а хто ж? Твоя ідея? Тобі і прапор до рук! Заведемо справу, проведемо розслідування, процедуру із затримання злочинця. Все як належить. Доручимо це тобі, а ти вже й лови його всіма доступними тобі засобами. В межах закону, звісно, – акцентував увагу Сергій Іванович, намагаючись дистанціюватись від цього задуму.

-Ну, а що ви пропонуєте? Його все одно треба зупинити. Маємо вже двох нестабільних елементів, які наслухались його порад. Хто знає, скільки ще таких є на світі, – намагалась аргументувати свою думку капітан.

-Я згоден, звісно. Якщо треба, я зараз зателефоную до знайомих журналістів, вони організують для тебе ефір, де й розповісиш все, що хотіла сказати. І якщо це дійсно дасть якийсь результат, то чому б і ні?

-То ви не проти?

-А чому я маю бути проти? Ось, бери свого Михайла й ловіть його. Ви зараз справді можете врятувати країну від анархії.

Лісовий, почувши своє ім'я, навіть нічого не сказав у відповідь. Він розумів, що він в цій справі – людина маленька, яка нічого не вирішує, але останні слова голови відділу надихнули його на думку стати супергероєм, який рятує планету від страшного злодія, що наводить на світ зло.

Ввечері, перебуваючи в приміщенні одного з обласних телеканалів, Михайлова підправляла перед дзеркалом макіяж. Вона рідко таке робила, бо ніколи не прагнула комусь сподобатись. Та й без «бойового розпису» дівчина була досить привабливою, маючи м'які риси обличчя, янтарні очі і довге хвилясте волосся. Однак, як і будь-якій жінці, їй хотілось виглядати трохи гарніше, ніж зазвичай, особливо перед об'єктивом камери.

Лісовий тим часом переглядав новини на смартфоні. Робив він це не так рідко, як його наставниця наносила макіяж, але все ж не кожного дня вдається поринути в події, що не стосуються роботи. Однак, перечитуючи заголовки новин, він цього разу розумів, що його робота з ними зараз пов'язана як ніколи.

-Кіро Валентинівно, погляньте-но.

-Що там?

-У Рівненській області молодик отруївся при виготовленні ціаніду.

-Овва! – Кіра від такої новини розвернулась до помічника. – А що ще пишуть?