Читати книгу - "Там, де мовчать серця, Love"

Софія зайшла до театру. В повітрі пахло старим деревом, пилом і чимось ще — щемливо рідним.

На сцені — стареньке фортепіано. Вона торкнулася клавіш — вони не скрипнули. Ніби чекали її.

— Це тут, — прошепотів Марко.

Софія заплющила очі. Її пальці самі знайшли потрібні ноти. І почалась остання пісня.

Мелодія наповнила простір — не гучна, не пафосна. Вона звучала як подих перед зізнанням. Як тепло руки, що довго шукали іншу. Як прощення.

Стіни театру тремтіли. І в тій вібрації Софія "чула" голоси — голоси всіх тих, хто залишив щось у цій пісні. Єву. Її маму. Марка. Себе.

Сльози повільно котилися по щоках. Але цього разу — не від болю. Від того, що тиша, яку вона так боялася, нарешті зазвучала.

---