Читати книгу - "Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо"

– Можливо звичка або образа. Не знаю.

– Ну ось, ти знову закриваєшся в собі, – невдоволено сплеснула руками вона, – Так не можна, старі образи потрібно забувати, щоб вони не заважали тобі жити далі.

– Ой Елі, тебе знову на філософію потягнуло, – я дозволила собі посміхнутися.

– Ага, ледь дар не використала, – теж розсміялася вона, хоча її огляд залишився таким самим несхвальним як і раніше. 

– А можеш розказати більше про свій дар? – запитала з цікавістю. 

– Це рідкісний підвид емпатії, дозволяє перетягувати негативні емоції на себе. Також і звичайні можуть переходити до мене, – відповіла вона, а тоді тихо продовжила, – саме через це я й стараюся завжди мати хороший і життєрадісний настрій. 

– Чому?

– Так мені легше протистояти чужим емоціям.

Я кивнула, ледь всміхнувшись. 

– А, і  пообіцяй мені, що тобі знову буде подобатися твоє повне ім’я, Аделардо. Тому що воно ідеально описує твій характер та ідеально підходить королеві Лабіринтів, – сказала вона як завжди тепло посміхаючись.

– Обіцяю, – прошепотіла я.

Далі ми мовчки допили свій чай. Між нами запанувала тиша, яку зовсім не хотілося порушувати. Спати ми пішли лише під ранок. Але сьогодні все змінилося. І я вірю, що на краще.