Читати книгу - "Червоний горобець"

висіло за сантиметри від Домініки. Її уста завмерли у мовчазному крику. Він дивився неї, нічого не розуміючи, своїми почервонілими очима, на його лобі набухла вена, його пальці все намагалися зачепитися за дріт. Його рот був широко роззявлений, чорна тягуча слина скапувала їй на щоку. Тіло Устинова забилося в конвульсіях. Він кидався з боку на бік, мов риба, намагаючись спекатись гачка. Домініка відчула, що він усе ще в ній; штовхнула його в груди, повернула голову, щоб уникнути його слини та крові, і спробувала вислизнути з-під нього. Та він був дебелий, і раптом виявився настільки важким, що була не в силі поворухнутись. Домініка змогла лиш заплющити очі, схрестити руки перед обличчям і відчувати, як життя покидає тіло Дмитрія Устинова. Вона відчувала, як кров із дроту, який впивався в його горло, капала їй на шию та груди. Устинов почав булькотіти та обм’як, його дихання пузирилося кров’ю, темно-синьою в такому освітленні, з його розірваної трахеї. Домініка відчула, як усе його тіло затремтіло, його ноги кілька разів ударились об ліжко, і він перестав рухатись. Ліжко оберталось у рожевій тиші.

Цілу жахливу хвилину нічого не відбувалося. Домініка розплющила одне око, щоб побачити, як над нею звисає обличчя Устинова з розплющеними очима, а в роззявленому роті видніється язик. Розмита чорна фігура маячила над ними, нерухома, обліплена рожевими цятками. То чорні крила за його плечима чи просто відображення дзеркал? Мальовнича картина з трьох нерухомих тіл, що без кінця обертаються посеред кімнати. Ніби за домовленістю, Устинов висковзнув з неї, а темна фігура одним рухом стягнула його тіло. Воно скотилося з ліжка на підлогу. Убивця не зважав на тіло, потягнувшись до кнопок, щоб зупинити ліжко. Домініка насилу підвелася, та фігура в чорному поклала руку їй на плече й обережним рухом штовхнула назад, на ліжко. Гола, вона тремтіла, і кров геть залила їй груди. Простирадло зібгалося, та вона зібрала її і спробувала витерти всю цю гидоту зі свого тіла.

Вона не дивилася на чоловіка, та чомусь знала, що він її не скривдить. Він стояв біля узніжжя ліжка, не рухаючись, і Домініка припинила свої спроби обтертися, тримаючи в руках чорне від крові простирадло. Її дихання було рвучким від страху та шоку. Чоловік роздивлявся її ногу, яку було видно з-під простирадла. Він потягнувся, а вона почала діставати ногу з простирадла і, керуючись якимось первинним інстинктом, перестала рухатись. Чоловік ніжно погладив кінчик її стопи. Більшість людей вітаються за руки, та з Маторіним усе було трохи інакше.

***

Формально Сергій Маторін був оперативником СВР у ранзі майора, призначеним в Управління виконавчої дії (Управління В). Неформально він був чистильником, катом російської спецслужби. В роки КГБ це управління було відоме під різними назвами — «тринадцятий відділ», Лінія Ф або ж просто «мокре діло». У розпал Холодної війни Лінія Ф займалась викраденням людей, допитами і вбивствами, та в новій СВР про такі речі нібито й мови бути не могло. Попри це, непоступливих російських журналістів знаходили мертвими в московських ліфтах, а в печінках деяких критиків режиму раптом виявляли високу концентрацію радіонуклідів полонію, але це не мало нічого спільного із сучасною службою зовнішньої розвідки Росії. Доба агентів, які штрикали парасольками, минула.

У часи радянського вторгнення до Афганістану Маторін служив командиром елітної групи спецпризначення «Альфа», на той час під командуванням КГБ. За п’ять років служби у долинах Афганістану гайки дисципліни послабшали, і у нього були постійні зриви. Його бойова група з восьми чоловік лише виконувала накази, та Маторін на накази мало зважав. Він за своєю природою був одинаком, що полюбляв убивати людей.

Його було поранено в бою металевим осколком, і він осліп на праве око, яке стало розмитим і молочно-білим. Високий, стрункий, з пошрамованим обличчям, Маторін носив на мертвотно-блідому черепі сиву копицю волосся. Це, а також гострий гачкуватий ніс, надавало йому вигляду могильника. Після Афганістану його кілька разів бачили в штаб-квартирі СВР, де він, мов привид, сновигав кабінетами Управління В. Молодші офіцери дивилися на цього Поліфема із захопленням. Старші працівники відверталися й хрестилися.

Навіть попри те, що тепер він виконував рідкісні «спеціальні завдання», Маторін сумував за Афганістаном. Він часто про нього згадував. Він міг повертатися туди подумки, бачити, чути звуки й запахи. Певні моменти спонтанно викликали в нього спогади. Такі неочікувані «подорожі» він полюбляв найбільше, вони були найживішими, він навіть здатен був чути музику і слухав бездоганне стакато ребабу5 та крещендо табел6.

Маторін гладив ногу Домініки так само, як колись гладив ногу зв’язаної афганської дівчини в Панджшерській ущелині. Вони з групою розвісили парашут на лопатях гелікоптера Мі-24 і прив’язали кути, тож вийшла велика затінена зона, де можна було відпочивати. Раніше вони обстріляли купку моджахедів на дорозі, спустилися зібрати трофеї і знайшли серед каміння гуркотливої річки дівчину.

Їй було років п’ятнадцять, темне волосся, мигдалеві очі, поношений та запилений одяг, звичайне брудне дівча, з тих, що постійно труться біля таборів. Кожен радянський військовий, який служив в Афганістані, чув історії про те, що афганські жінки робили з полоненими росіянами, тож про співчуття до дівчини можна було забути. Її прив’язали дротами за зап’ястки, а подвійна петля на шиї при пручанні могла легко її задушити. Маторін присів між її широко розставленими ногами, прив’язаними за коліна, і дивився, як вона бореться. Він простягнув руку, взяв її запилену ногу й погладив. Від доторку невірного дівчина кричала, волала, озиваючись до гір, до своїх товаришів-бійців, благаючи про порятунок.

Та не варто було так перейматись через те, що хтось торкнувся її ноги. Головне було ще попереду. В наступні п’ятнадцять хвилин Маторін обережно зрізав з неї одяг своїм коротким ножем і розгорнув її хіджаб. Вона лежала на спині в пилюці, під парашутом, що легенько тріпотів на вітрі. Солдат змочив її обличчя водою, обмивши, та у відповідь вона плюнула на нього, роздираючи тіло оковами. Маторін закинув руку за спину, діставши свого хайберського ножа завдовжки два фути, лезо, елегантно вигнуте на кінці, виблискувало сріблом від постійного точіння.

Розпластавшись за брилою, на сотню метрів вище, на горі, афганський підліток поклав свій АК-47 і виглянув з-за каменя. Йому було видно великий строкато-зелений гелікоптер, відомий йому як «шайтан-арба», нерухомі ротори звисали під власною вагою. Він бачив постаті людей під покривом. Крізь ревіння річки та вітру між камінням хлопець почув ще один звук із дна ущелини: пронизливе голосіння, крики дівчини, які все лунали й лунали. Хлопець прочитав молитву і втік. Він знав, що там внизу є хтось набагато страшніший за простих невірних росіян.

Маторін заробив того дня своє прізвисько, принаймні від тих солдатів, котрим під силу було лишитись і спостерігати, як він використовує ножа. «Хайбер» глянув на Домініку очима, що так нагадували яйця-пашот, забрав руку з її ноги і сказав: «Одягайся». На неї чекала зустріч із дядьком Ванею.

Паштет Устинова

Карамелізувати курячу печінку, панчету і часник, після чого обезжирити сковорідку коньяком. Збити петрушку, каперси, цибулю-шалот, лимонну цедру, лимонний сік та оливкову олію до однорідної маси. Додати ще трохи оливкової олії. Подавати на