Читати книгу - "Щоденники дракона"

— Просто з наших вікон видно пірси та рейд. Далі — затока і острів. Справжня краса! — завіряв друзів ельф. — А головне — мало що не задарма!

— Годі тобі! Не напрошуйся на компліменти! Скажи, краще, одразу, що, замість шукати житло, півдня протинявся біля кораблів! — бурчав, за притаманною усім гномам звичкою, Рав.

Розібравши речі, друзі пішли набережною, роздивляючись місто, порт, верфі на протилежному березі. Подивилися, як через ріку тягнуть пором, заставлений невеличкими возиками, якими мешканці ближніх ферм возили на базар продукти.

Ще вони помилувалися кораблями, які будувалися на верфях. До них, правда, було далекувато, та наші герої були молодими й на зір не жалілися.

В цей час зі стапелю сходив новий корабель. Багатолюдне зібрання робітників верфі та жителів Граамелю на набережній кричало, сміялося, кидало вгору капелюхи. Останнє, звісно, стосувалося лише гномів. Ельфи у теплу пору року головних уборів не носили.

Жителі цього міста рибалок, суднобудівельників та моряків знали й любили свої кораблі, хвилювалися за їхні долі. А народженню кожного нового раділи, як народженню дитини.

Новонароджений, гойдаючись на хвилях, які сам і здійняв, красувався гірляндами квітів та кольорових прапорців, що прикрашали його борти та надбудови.

Вийшовши за наступний поворот звивистої набережної, друзі опинилися біля пірсів, уздовж яких стояло кілька десятків маленьких рибальських суденець. На таких суденцях ловили рибу здебільшого на недалекій відстані від берега. Далі виднілися великі океанські кораблі, що добували рибу біля архіпелагу Сурмаль, у могутніх океанічних течіях, або ще далі — біля берегів далекого Асарху, на мілинах, зігрітих екваторіальним сонцем. На рейді, за пірсами, стояли вже зовсім велетенські судна — кліпери, що перевозили різні екзотичні товари, пошту та усіх бажаючих насолодитись морськими круїзами. Ці велетні заходили до всіх портів на узбережжі Лона, крім північних, які більшу частину року були скуті кригою, а також на острови, розкидані океаном, що вкривав більше ніж вісімдесят відсотків поверхні Нілмар.

На набережній всі кудись поспішали. Снували, наче мурахи, докери, що везли товари з кораблів на склади і навпаки. Тут-таки бігали, штовхалися та щось вигукували представники торговельних компаній. Наші подорожні ніде раніше такого не бачили, то були ошелешені і навіть налякані. Лам, що вже одного разу пройшов через усе це, тяг друзів за собою. Пройшовши десь із півтора кілометри цим киплячим котлом, вони добралися до потрібної вулиці і, звернувши праворуч, стали підійматися схилом. Дорога була незвичною — вимощена каменем, викладеним у візерунки — зображення риб, кораблів, морських тварин. Тут вже ніхто не метушився, отже друзі зітхнули з полегшенням. Пройшовши вгору вулицею, метрів із чотириста, вони вперлися у великий будинок, що наче перепиняв собою рух усякого транспорту. Це й був їхній готель.

Вид з їхніх вікон на третьому поверсі був дійсно чудовим. Покрівлі будинків, розташованих нижче по вулиці, мов сходинки збігали униз до причалів. Далі; до самого обрію, перед їхніми очима розлягався океан. Його срібляста поверхня притягувала погляди друзів, наче магнітом, тому свої речі вони розпаковували довго, аж поки не згасли на хвилях відблиски заходу, і в темряві вже не можна було розгледіти нічого, окрім маяків у протоках та не чисельних вогнів на кораблях, пірсах, і на вуличках міста.

Вечеря у загальній залі, на першому поверсі готелю, здалася їм вишуканою. Друзі, ясна річ, замовили для себе страви виключно з океанських продуктів. Ціни були дуже помірні, то вже хто-хто, а Равеш відводив душу як міг. Все було на тому столі: і молюски, й краби, і досі небачені нашими друзями риби, і салати з морських водоростей. За вареним ішло смажене, за ним — тушковане, тоді сире і так далі. Коли гном відкинувся од столу, його живіт був дуже схожий на невеличку бочечку, сховану під одежею. Ельфи давно вже сиділи просто так, слухаючи розмови сусідів.

«Йдемо ми з порожніми трюмами, кожна хвиля і так корабель немов бляшанку хитає, а тут шторм…»

«Взяли ми на тій мілині кілька повних тралів — красота! А тоді, як відрізало…»

«Ми вже були до дому, в порт підгрібали, а тут на тобі: морський змій! Підійшов до самого борту, а у нас м’яса немає, пригостити звіра нічим! А вони ж заради м’яса до рибалок і підходять. Риба обридла. Зібрав наш кок усе, що лишалося, зав’язав у сітку та й кинув. Змій підійшов, понюхав, тоді голову над хвилями підняв та так на нас глянув, аж за живіт взяло. Все, думаємо! Когось зараз вибере на вечерю! Але таки обійшлося. Подивився, подивився та й пішов у глибину.»

«А я тобі кажу: цю рибу треба їсти — як тільки з сіті витяг! День у трюмі полежала, зовсім, інший смак!»

«А он, бачиш? За столиком у кутку сидить? Так оце і є капітан Драгай. Знову два трюми копченого вугря з Асарху привіз. Ото щастить! Він там усе дно наче крізь воду бачить! А щоб поділився своїми секретами — і не чекай! Як хто за ним і ув’яжеться, все одно діла не буде. Чи уночі, чи в тумані, атаки втече. Шукай тоді його по всьому океану!»

Остання розмова одразу привернула увагу наших друзів. Слова «Асарх» та «вугрі» підказали їм, що капітан, про якого ішла мова — це той, хто їм потрібен.

Немолодих літ ельф сидів сам за невеличким столиком і, здається, дрімав, не звертаючи уваги на шум у залі. Перед ним стояв напівпорожній кухоль пива. Друзі почали підштовхувати одне одного, не наважуючись підійти до суворого на вигляд капітана. Той, допивши пиво, підкликав офіціанта і спитав, чи готова його кімната. Почувши ствердну відповідь, він піднявся й стомленою ходою попрямував до сходів. Друзі зітхнули з полегкістю. Той, хто їм потрібен, живе поруч. А звернутися до нього можна й пізніше, коли зберуться з думками.

Ще трохи посидівши, вони розрахувалися за вечерю і дізнались у офіціанта, що капітан Драгай завжди зупиняється у цьому готелі. Кімната його на другому поверсі, а житиме, як завжди між рейсами, у готелі днів з п’ятнадцять. Коли почне готуватися до виходу в море, переселиться в каюту на кораблі.

Заспокоєні, друзі, обходячи масивні столи та лави, пройшли повз палаючого каміну і піднялися до своїх кімнат. Довго ще вони стояли перед розчиненими вікнами, вдихаючи аромати солоної води, риби, коралів та водоростей. Це був