Читати книгу - "Щоденники дракона"

— Ну, годі їх розхвалювати! На твоє місце я пошлю когось іншого, а ти займайся своїм скарбом. Бо коли вже Чорні до них прилипли — до самого кінця не відчепляться!

— Слухаюсь! — Ревліс, прощаючись, з повагою схилив свою довгувату шию, вкриту срібною лускою.

За кілька годин від берегів Асарху до порту Граамель високо в небі, аж над пасатними хмарами, летіла прозора хмаринка, яку міг би вгледіти лише той, хто знав куди та як треба дивитись. У глибині океану були ті, хто знав і вмів. І дивились.

Наші друзі просувалися своїм шляхом як завжди, не поспішаючи, роздивляючись на річкові береги. Зупинки, щоправда, вони робили тепер тільки біля поселень.

Ближче до берегів океану краєвиди змінилися. Пагорби скінчились, потім і ліси стали розпадатись на окремі переліски. А тоді й зовсім розплилися на виднокрузі синім маревом і, врешті, зникли. Перед очима потяглися безкраї степи. Змінилася й звірина. Оленів не стало зовсім, зате довкола блукали стада антилоп. Добувати дичину стало важче, та ельфи знали закляття, що допомагали підманити тварин на відстань пострілу. Їжі вистачало. Втім, аби це було не так, наші подорожні були б украй здивовані. Адже вже півмільйона років такий стан речей був нормою для Нілмар.

Маарі, крім усього іншого, добре плавала й пірнала, а по річкових заплавах завжди знаходилось багато їстівних черепашок, які чудово споживалися у смаженому вигляді. Равеш аж розквітав від задоволення, коли ельфійка готувала цю страву.

Одного разу, піддавшись звичці ельфів, висловлювати усе, що їм подобається, у віршах, Рав довго сопів над аркушем паперу, а тоді за вечерею, прочитав Маарі своє творіння:

Як смачно виглядає ця краса!

Хай дощ нам не заллє багаття!

Як ми їмо, хай бачать небеса,

Нема на світі кращого заняття!

Ламеніль зо сміху покотився у траву, від чого гном просто розлютився. Зате Маарі була у захваті. Вона навіть чмокнула гнома в ніс і наговорила йому купу компліментів, особливо наголошуючи на тому, що він — перший у світі гном, який узявся за поетичну працю.

Втім, на ельфа Рав теж недовго сердився, бо той, насміявшись досхочу, повернувся до друзів і вибачився перед Равешем, пояснивши своє нечемне поводження звичайним нервовим нападом, що був логічною реакцією на небувале досі явище. Так між друзями знову встановився мир, а обід зате пройшов як ніколи весело.

Наступний ранок привітав їх чудовою погодою. Сонце щедро проливало на світ своє проміння. Ласкавий вітерець дмухав уздовж ріки, злегка підганяючи її течію. Друзі навіть не бралися за весла, а підняли своє невеличке вітрило і швидко пливли до недалекого вже океану.

Під полудень природа навкруги змінилась. Річка, зробивши крутий поворот ліворуч, пришвидшила течію. Її берегом потяглись невисокі, пагорби. Равеш, розкривши мапу, повідомив:

— За цими узвишшями має бути вже берег океану. Може, піднімемося на них, та глянемо?

Його пропозицію прийняли охоче. Човен швидко підігнали до берега і пристали до берега у маленькій затоці. Мандрівники навперейми кинулись до вершини.

Вершечок пагорба мав вигляд плоскої, ніби ножем зрізаної площадки. Підійшовши до південного її краю, друзі застигли у німому захваті. Без кінця й краю, здавалося, з-під самих їхніх ніг, і аж ген до обрію, простелявся, прикрашений сонячними блискітками та білими баранцями хвиль, океан. Приголомшені побаченою красою, друзі дуже довго мовчали.

Першим заговорив Ламеніль:

— Яка ж то радість — перша зустріч з морем…

Далі пішли властиві ельфам віршування, які ми можемо й пропустити, щоб не перебивати наше оповідання занадто довгими ліричними відступами. Адже ці поетичні вправи зайняли у Лама з Маарі не менше двох годин. Бідолашний Равеш мусив те перетерпіти, хоча цього разу йому було легше, бо ж і сам був навдивовиж зачарований тим величним у своїй безмежності краєвидом.

Решту дня провели на цьому ж таки місці. То бігали по довколишніх пагорбах, то плюхалися у ласкавій, теплій воді, то знову поверталися на вершину і довго сиділи захоплено вдивляючись у далечінь.

А ввечері, сидячи біля вогню, заворожено слухали хлюпіт океанських хвиль та шум прибою, аж поки, геть знеможені, не поснули.

Вранці, піднявшись на зорі, знову милувалися краєвидом, обговорювали свої враження, стежили як змінюється вигляд моря у різні години дня, а тоді, позбиравши своє розкладене на березі добро, сіли в човен, і подалися до гирла ріки, до Граамеля, де, як вони вірили, вже стоїть і чекає корабель, який понесе їх серед цієї сяючої краси далі, до нових зустрічей та пригод.

Розділ п’ятий

Граамель скоріше був невеликим містом, ніж селищем. Будинки його починалися просто від пірсів та складів порту й піднімалися схилами пагорба, розсипаючись на два боки — уздовж берега океану та понад річкою. Саме гирло ріки впиралося у велику затоку, що була відокремлена від прямих ударів океанських хвиль великим островом та системою хвилерізів. Затока мала два виходи до моря — Південний та Східний. На скелях, що формували береги острова, видно було залишки древніх будівель, що вже давно порозсипалися, та новий, високий маяк.

Будинки у Граамелі, у більшості своїй, були кам’яні. Тільки на схилах, звернених до річки, зустрічалися і дерев’яні. Ближче до порту були розташовані дво-, три- і навіть чотириповерхові будинки адміністративного призначення.

Тут-таки гуртувалися готелі, школи та інші громадські осередки. Граамель був справді великим центром промисловості і торгівлі. На лівобережжі ріки далеко простягалися суднобудівні верфі та майстерні. За ними піднімалися скелясті пагорби. Виглядала місцевість так, наче колись давно на материку було гігантське озеро, яке з часом прорвало собі шлях до моря, розрізавши навпіл скелястий кряж.

Через річку ходив великий пором. На правобережжі, біля порому, були влаштовані причали для човнів. Тут наші друзі і пристали до берега. Швидко домовившись із господарем пристані про продаж човна, вони розділилися. Равеш, послухавшись ради човнярів, побіг шукати крамницю, де у нього куплять добуті під час полювань звірячі шкури. Ламеніль подався шукати недорогий готель, а Маарісаа лишилася стерегти речі.

Коли, години через дві, домовившись із крамарем, Рав повернувся за шкурами, ельфа ще не було. Маарі сиділа біля спорожнілого човна і розважалася тим, що згодовувала океанським птахам рештки їхнього сніданку. Гном стеребив собі на плечі паку шкір і побіг до будинків. Скоро він знову повернувся, дзенькаючи у кишені заробленими грошима. Тепер вони вже вдвох чекали на повернення Лама. Той з’явився