Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

— Ей! — вдав, ніби кидаю в нього джойстик Intellivision. — А це вже образа! Лише акторський склад «Леді-яструба» робить фільм каноном! Рой Бетті! Ферріс Бюллер! І чувак, який грав професора Фалкена у «Військових іграх»! — Я намагався згадати ім’я актора. — Джон Вуд! Знову разом із Метью Бродеріком!

— Справжнє дно в їхній кар’єрі, — сказав він, сміючись. Він любив сперечатися про старі фільми навіть більше, ніж я. Решта мисливців у чат-кімнаті почали формувати навколо нас невеликий натовп, щоб послухати. Наші суперечки часто були непоганою розвагою.

— Ти явно накурився! — крикнув я. — Режисером «Леді-яструба» був Річард бляха Доннер! «Бовдури»? «Супермен»? Хочеш сказати, що цей хлопець відстій?

— Мені до сраки, навіть якби Спілберг був режисером. Це дівчачий фільм, замаскований під меч і магію. Мабуть, єдиний ще більш дівчачий жанровий фільм це… та бісова «Легенда». Той, кому насправді подобається «Леді-яструб» — справжнісіньке дівчисько!

Сміх із натовпу. Тепер я насправді починав злитися, адже був великим шанувальником «Легенди», і Ейч про це знав.

— О, то це я дівчисько? Це ж твій фетиш — евоки! — Я вихопив у нього з рук «Старлог» і пожбурив у плакат «Помсти джедая» на стіні. — Припускаю, ти думаєш, що глибоке знання культури евоків допоможе знайти «яйце»?

— Не починай знову про ендорців, — сказав він, погрозивши вказівним пальцем. — Я попереджав. Я тебе забаню. Клянуся.

Я знав, що це пуста погроза, тому збирався розвинути тему евоків далі, може щось про те, що він називає їх «ендорцями». Але саме тоді на сходах матеріалізувався новий аватар. Цілковитий ламер на ім’я Ай-р0к. Я застогнав. Ай-р0к і Ейч вчилися в одній школі й мали кілька уроків разом, але я досі не міг зрозуміти, чому Ейч дав йому доступ до Підвалу. Ай-р0к вважав себе елітним мисливцем, але був нічим іншим, як нестерпним позером. Так, він багато телепортувався по ОАЗі, виконуючи завдання і підвищуючи рівень аватара, але він нічого насправді не знав. І завжди розмахував великою плазмовою гвинтівкою завбільшки зі снігохід. Навіть у чат-кімнатах, де це було абсолютно безглуздо. Хлопець зовсім не мав почуття доречності.

— Ви, пісюни, знову сперечаєтесь про «Зоряні війни»? — сказав він, спустившись сходами і приєднавшись до натовпу навколо нас. — Це лайно вже настільки заїжджене, йоу.

Я повернувся до Ейча:

— Якщо хочеш когось забанити, чому б не почати з цього клоуна?

Я перезапустив Intellivision і почав іншу гру.

— Закрий пащу, Пенісвіль! — крикнув Ай-р0к, використовуючи свій улюблений варіант імені мого аватара. — Він не банить мене, бо знає, що я еліта! Чи не так, Ейч?

— Ні, — сказав Ейч, закотивши очі. — Це не так. Ти така ж еліта, як і моя прабабуся. А вона мертва.

— Пішов ти, Ейч! І твоя мертва бабуся!

— Оце так, Ай-р0к, — пробурмотів я. — Тобі завжди вдається підняти інтелектуальний рівень розмови. Вся кімната просто освітлюється, коли ти заходиш.

— Так шкода тебе засмучувати, кіпітане Без-Кредитів, — сказав Ай-р0к. — Ей, а тобі не треба бути зараз на Інсіпіо, жебракувати на краще майбутнє? — Він потягнувся за другим джойстиком, але я схопив його першим і передав Ейчеві.

Він сердито на мене глянув:

— Виродок.

— Позер.

— Позер? Пенісвіль називає мене позером? — він повернувся до невеликого натовпу. — Цей лох такий бідний, що автостопом добирається до Ґрейгока, аби вбивати кобольдів за шматки міді! І він називає мене позером!

Це викликало кілька смішків з натовпу, і я відчув, як обличчя під візором почервоніло. Одного разу, близько року тому, я припустився помилки, поїхавши разом з Ай-р0ком, щоб спробувати отримати кілька очок досвіду. Висадивши мене на Ґрейгоку в зоні низькорівневих квестів, цей покидьок насправді пішов за мною. Наступні кілька годин я провів убиваючи невелику групу кобольдів, чекав, поки вони респавнуться, а тоді вбивав їх ще раз, знову і знову. На той час мій аватар був все ще першого рівня, і для мене це був один з небагатьох безпечних способів його підняти. Тієї ночі Ай-р0к зробив кілька скріншотів мого аватара і підписав їх «Пенісвіль — Могутній Винищувач Кобольдів». А тоді виклав в Інкубаторі. Він все ще згадував про це за будь-якої нагоди. І ніколи не збирався дозволити мені про це забути.

— Саме так, я назвав тебе позером, позер, — я підвівся і опинився прямо перед його обличчям. — Ти неосвічений пристосуванець, який нічого не знає. Просто те, що ти чотирнадцятого рівня, не робить тебе мисливцем. Потрібно ще володіти певними знаннями.

— Точно, — сказав Ейч, киваючи на знак згоди. Ми стукнулись кулаками. Більше смішків з натовпу, тепер спрямованих на Ай-р0ка.

Ай-р0к сердито зиркнув на нас.

— Добре. Подивимося, хто справжній позер, — сказав він. — Погляньте на це, дівчатка.

Посміхаючись, він видобув з інтвентаря предмет та підняв його вгору. Це була стара гра до «Atari 2600», все ще запакована. Він навмисне закрив рукою назву, але я все-одно впізнав обкладинку. На зображенні молоді чоловік та жінка в давньогрецькому наряді розмахували мечами. Позаду них ховався мінотавр і бородатий хлопець з пов’язкою на оці.

— Знаєш, що це таке, розумнику? — виклично сказав Ай-р0к. — Я навіть дам підказку... Це гра до «Атарі», випущена як частина змагання. Вона містила кілька головоломок, розплутавши які можна було виграти приз. Звучить знайомо?

Ай-р0к завжди намагався вразити нас якоюсь здогадкою чи уривком вчення про Галлідея, які він наївно вважав, ніби відкрив першим. Мисливці любили понтуватися одне перед одним і постійно намагалися довести, що володіють більшими знаннями, ніж всі інші. Але Ай-р0ку це ніколи не вдавалось.

— Ти жартуєш, чи не так? — сказав я. — Ти тільки зараз дізнався про серію «Swordquest»?

Ай-р0к був приголомшений.

— У тебе в