Читати книгу - "Дочка Медічі"

Ми прибуваємо до Макону задовго до запланованого «веселого в’їзду» Карла. Поки готуються причалити, я помічаю жінку з волоссям точнісінько такого кольору, як у Єлизавети Англійської. Вона чекає в оточенні півдюжини багато вбраних чоловіків. Шанобливе ставлення до неї впадає в очі. Зрозуміло, хто вона, судячи зі збудження мого кузена, який ледь не штовхає короля у спробах пробитися ближче до краю палуби. Нас зустрічає Жанна Д’Альбре. Трохи попереду неї стоїть молодий чоловік, одягнений у церковне вбрання. Щойно човен пристає до берега, він стрибає на нього. На палубі він схиляє коліна перед її величністю, передаючи їй послання. Вона читає, і її обличчя поступово хмурніє.

— Ваша величносте, що сталося? — запитує канцлер.

— Деякі з підданих його величності вигукували образи під час святкування торжества Тіла і Крові Христових.

Я відчуваю, як земля йде з-під ніг, і хитання човна тут ні до чого. Мати не вимовляє слово «протестант», але хто ще здатен поводитися так огидно?

— Вони відмовилися скинути капелюха, коли процесія проходила повз них. Дехто заважав криками, а дехто штовхав священиків, які несли Святі Дари.

Абат де Брантом, який стоїть за спиною її величності, шепоче:

— Хай Небо захистить нас від єретиків.

Амінь.

Мати відвертається від посланця, і мій погляд стежить за її поглядом, спрямованим на королеву Наваррську.

Вона простягає молодому священику руку для поцілунку, після чого прямує вперед пліч-о-пліч із Карлом.

— Не треба змушувати нашу кузину чекати. Де принц Наваррський? — угледівши його, вона каже: — Ставайте між моїм сином та донькою.— Помітивши недовірливі погляди оточуючих, королева додає: — Ті, хто не поважають євхаристію, прагнуть знову розділити Францію. Король не дозволить цього, а відтак, не звертатиме увагу на їхню бридку поведінку.

На березі відбувається офіційне вітання між королевою Наваррською, Карлом і матір’ю. Присягаюсь, я відчуваю, як напружуються всі м’язи мого кузена, коли він стоїть біля мене, чекаючи на завершення обміну люб’язностями. Я неодноразово перехоплюю погляд Жанни Д’Альбре, прикутий до обличчя її сина у той час, як інші звертаються до неї. Дотримавшись етикету, Жанна, зрештою, підходить до нього. Він уклоняється.

— Сину, наша розлука тривала так довго. Мене тішили ваші листи.

Мій кузен дивиться їй у вічі з неприхованою ніжністю. Здається, якби вони були самі, він кинувся би в обійми своєї матері. Якби ж сотні людей, які спостерігають за цією сценою, могли зникнути! Я бажаю цього не тільки тому, що збентежена такою палкою, незвичною для двору реакцією. Його задоволення від зустрічі з матір’ю зворушує мене, і я хочу, аби він міг піддатися пориву.

— Сподіваюсь, пані, вас не дуже засмутили мої помилки у правописі.

Королева Наваррська ледь помітно посміхається.

— Поговоримо про це згодом,— повернувшись до моєї матері, вона каже: — Дякую вам за увагу до навчання принца й за вашу турботу про нього.

— Будь ласка. Ми одна родина, тож ваш син не менш дорогий для нас, ніж для вас,— відповідає мати без тіні іронії.— Ми витримаємо розлуку з ним лише тому, що це ненадовго, й незабаром ми побачимо вас обох на церемоніях, які відвідає його величність під час перебування в Маконі.

Мати дивиться, як Жанна спирається рукою на плече мого кузена. Коли королева Наваррська вже майже уводить свого сина, мати каже:

— До речі, щодо церемоній. Я впевнена, що наступного четверга ви приєднаєтеся до нас задля ще однієї важливої події. Його величність звелів повторити процесію, присвячену святкуванню торжества Тіла і Крові Христових. Як ми зрозуміли, перша процесія була зіпсована негідною поведінкою деяких людей. Оскільки мені відомо, що ви вхожі до певних кіл, нагально прошу вас подбати, аби це не сталося знову.

Очевидно, королева Наваррська знає, що має на увазі мати. Її губи щільно стискаються. Супроводжуючі її чоловіки перешіптуються.

— Як відомо вашій величності, наша віра забороняє нам відвідувати такі процесії,— відповідає Жанна Д’Альбре.

— Так, але ж його величність наполягає на виявленні поваги до ваших людей, тож ви і ваші послідовники можете відповісти тим самим вашим католицьким братам, відвідавши церемонію.

— Ми прийдемо.

Мати чіпляється пальцями за інше плече мого кузена Генріха Наваррського. Хлопчик затиснутий між двома королевами. Напруга зростає, і на якусь страшну мить мені здається, що вони битимуться за нього.

— Добре, тоді ви маєте сісти біля мене,— мовить мати.— Зважаючи на те, що він лише хлопчик, який звик проводити час зі своїми кузенами, дозвольте йому перевдягнутися в костюм ангела разом із моїми дітьми.

Дві королеви дивляться у вічі одна одній. Жодна з них не посміхається, хоча мій кузен у костюмі ангела — комічне видовисько для всіх, хто його знає.

— Гадаю, у цьому немає нічого поганого,— нарешті відповідає королева Наваррська.— Буде корисно нагадати католицьким підданим його величності, що на небесах теж є протестанти.

Єретики на небесах? Ніколи!

— Сподіваюсь, такі ангели виявлять більше поваги до їхніх католицьких братів, ніж ваші прибічники в Маконі.

Мати відпускає плече кузена, і королева Наваррська веде його геть.

Мій кузен добре впорався з роллю ангела. Він лише двічі наступив на своє вбрання й один раз — на моє. Я мужньо стерпіла це, оскільки знала, що сьогодні ми повертаємося на наш човен, а він вирушає на південь зі своєю матір’ю. Під час процесії — цього разу