Читати книгу - "Гра у вoйнушку"

повєрьтє. Я іскусство люблю, жівопісь. Послє армії на пєнсію вишєл. Началась ета война, і оні мєня опять прізвалі. Я на виставкі хожу, очєнь люблю жівопісь XVIII вєка. І у мєня дочка і жєна, мать больная. Нє убівайтє, оні мєня ждут! — він благально підняв блакитні очі, неначе теля, якщо очі теляти взагалі можуть щось промовити.

— Оні мєня ждут! — Віра Кекелідзе повторила інтонацію пілота і продовжила: — Єслі ждут, чого тобі тут треба було? Чого бомбив нас?

Страх наближався. За мить над Сіоні з’явився російський винищувач, і цього було достатньо для озброєного рогаткою Гівіко, щоб здійснити смертельний постріл. Випущений Гівіко камінець влучив у винищувач, потрапив усередину реактивного двигуна і розбив на уламки високотехнологічне чудовисько. Багатомільйонна іграшка мальовниче розвалилася в повітрі. Проте мешканці Сіоні й відпочивальники не бачили цієї краси. Налякані, вони ховалися у власних будинках і чекали, поки мине небезпека. Але її бачило Сіоньське водосховище.

Вибухова хвиля збила Гівіко з дерева, кинула його за кілька кроків від матері та батька, а пілота притисла до землі. Через страшний шум протягом кількох хвилин ніхто нічого не чув. Поступово страх зник із вух, і Віра впевнено промовила:

— Нужно єго казніть, прічьом публічно.

Що приховує наше серце?

Знаходить цей народ у власному беззмістовному житті два тижні на відпочинок. Відкладуть грошей, візьмуть відпустку, заллють бензин і поїдуть автівкою на озеро, кодова назва якого дачне селище.

Приїжджають родинами, винаймають дві маленькі кімнати і величезне ліжко, на якому лежить подушка з гір Тіанеті, й, озброєні купальним костюмом та рушником, розлягаються на узбережжі. Занурюються в озеро, засмагають на сонці і з користю проводять час. Охолоджуються в прозорій воді і цим виправдовують ще один рік свого марного життя. Втішають себе, одним словом.

Приїжджають сюди, на розтягнуте вздовж бетонного узбережжя озеро, і переконують себе, що бетон є пляжем, а зацементоване каміння — то для масажу. Це ще нічого в порівнянні з тим, що кожного беззмістовного дня вони плавають і приймають сонячні ванни, немов звичайні калькулятори, в животі у яких водночас лежать і батарейки, і сонячний акумулятор.

Я раджу поберегти себе від сонячних ванн у Сіоні, оскільки кам’яна клавіатура так увіп’ється в тіло, що не дасть відпочити. Та якщо ви все ж припуститесь помилки, довіртеся фантазії й уявите, що ви дешева обчислювальна машинка, у вас синє тіло, кнопка включення та відключення живлення, кольоровий індикатор, на якому ви вмить помножите сто тисяч на чотириста двадцять сім, поділите це на вісім і виведете корінь з п’яти до двадцяти трьох, то все одно отримаєте нуль. В кінцевому підсумку отримаєте нуль.

— Віра Кекелідзе часто купається у Ваших водах?

— Віра та Гівіко приходять щодня. Вони тут від самого ранку й до сутінок.

— Гурам не приходить разом з ними?

— Хто такий Гурам?

— Що ви думаєте з приводу російсько-грузинської війни?

— У серпні, після п’ятдесяти тижнів виснажливої праці, в людей залишається лише два на відпочинок, і вони їдуть на мої води. Дякую… Дякую, що дали можливість зустріти й приголубити вас, мої любі відпочивальники. Я ж весь рік на самоті, в мені ніхто не купається й не ловить рибу. Дякую вам, тим, хто готовий наступні триста п’ятдесят один день знову смиренно бути нічим. Хіба я не розумію, як потребують відпочивальники нового заряду, і тому лежать вони на кам’яних клавішах, де я борюся з тишею. Як поетично, хіба ні? Озеро бореться з тишею…

— Чи правда, що на Вашому дні стоїть затоплена церква? І під час засухи, коли Ваш рівень зменшується, видно купол і хрест?

— Правда це чи ні?.. (Озеро посміхається.) Дочекайтесь засухи — і побачите.

Непроханий гість

За його словами, це було найкраще видовище з тих, що воно будь-коли бачило. Уявіть, що небо засвітилося рожевим. Це світло невпинно сяяло. «Складалося таке враження, — казало Сіоньське водосховище кілька днів потому, — що краса ніби хотіла втекти від часу і залишитись на небі на сторіччя. Немов залізний бог сам змирився з долею. Засмучене непорозумінням обгоріле тіло вкривало попелом землю, і це було приголомшливе враження».

Та не варто надто вірити розповіді Сіоньського водосховища. В той самий час загрозлива краса винищувача в небі здригнулася.

— Є-є! — закричав Гівіко, який першим побачив у небі спуск розгубленого парашутиста. Гурам відчув, що він сам не дарував синові стільки радості й, зневірившись, похилив голову. Що він мав думати, коли в його двір падав ще один льотчик. Віра скрикнула від здивування, перехрестилась і про всяк випадок втулила дуло кольта М1911 в рот полоненому. В небі майорів парашут. Ще один льотчик повільно спускався в їхній бік. Полонений росіянин з подивом глянув на нього і подумки «вирахував», що смерть чекала не лише на нього. Його це трохи заспокоїло. Смерть наодинці завжди сповнена сумом. Самотню людину шкода і в смерті, — подумав він.

У двір Дарчія впав ще один незваний гість зі збентеженим обличчям, скривився і промовив: — Мамочкі-і-і…

Монолог другого пілота, Асименка Дмитра Юрійовича

Не знаю, скільки я