Читати книгу - "Право на пиво"

— Протриматися, — сказав принц, різко сполотнівши і стиснувши кулачки. — Доставити «Оболонь» на Чальдіну. Без втрат.

Карл тільки голосно зітхнув на знак згоди.

— Сподіваюся, пиво добре замкнено?

— Не сумнівайтеся, мій принце.

— А ключ?

— Ключ у надійному місці.

— У якому? — подавшись уперед, з надією запитав принц.

— Не пам’ятаю, — збрехав лінгвіст, дивлячись у підлогу, і це була брехня задля порятунку.

— Ну, д-добре… — повільно видихнув Командор, розслаблюючись. — Авжеж, ви праві, Карле. Накажіть, будь ласка, пілоту збільшити швидкість до третьої світлової.

А про себе подумав: швидше б!

Швидше б закінчився політ, ці три доби змушеного неробства. На Чальдіні, принаймні, йому потрібно буде організувати палацовий переворот, утвердитися на престолі, оновити кабінет міністрів, переглянути закон про вікові цензи — словом, там знайдеться, чим зайняти себе, щоб не думати щохвилини про два пакунки чудового холодного пива, що так приємно шипить і сходить солодкою піною, коли відкриваєш банку…

«Не думати! — обірвав майбутній король потік незносно-солодких думок. — Не думати, не дивитися, а основне — не нюхати! Інакше не втриматися.

Нічого, нічого, — заспокоїв він себе. — Спочатку революція, потім коронація… За цими приємними турботами сам не помітиш, як із Землі прийде посилка від Максима. До речі, не забути б наладити портал! Максим обіцяв, що до того часу з’явиться нове пиво, таке ж смачне, але й таке, що зовсім не впливає на тверезість думок. Воно буде називатися «Маленький принц», невідомо навіщо підкреслив він і якось дивно подивився на Командора.

Начебто чекав на щось.

На що?»

Сергій стояв на одній нозі і розв’язував шнурівку на черевикові, коли маленький Андрійко ввірвався у вітальню й прикував його до місця повідомленням:

— Тату, а я інопланетян бачив!

«Як, знову?!» — захотілося позіхнути Сергію, хоча минулого разу це були, здається, усе-таки привиди.

Однак він упорався з першою реакцією і навіть посміхнувся синові без тіні сарказму.

— Це такі, як у рекламі?

До слова мовити, йому не подобалася реклама сиру «Хохланд», що був за назвою начебто б свій в дошку, а насправді вироблявся за німецьким рецептом.

— Ні-і, — захитав головою Андрійко. — Узагалі ж це був один інопланетянин. Ось такий, — він сильно витріщив очі та пальцями настовбурчив вуха.

— А-а… — протягнув Сергій, ще не вирішивши, як правильно реагувати на фантазію сина. — І чого він від тебе хотів?

— Він сказав, що на їхній планеті ображають одного маленького хлопчика. Спадкоємця.

— Хто ображає?

— Повелитель планети. Він поганий.

— Володар, тобто король? — звично уточнив Сергій. — А чому поганий?

— Тому що не хоче поступатися хлопчику своїм місцем.

— В автобусі?

— Ну та-ату-у! — ображено заволав Андрійко. — Чого ти смієшся? Він не хоче, щоб хлопчик став власником планети замість нього.

— Тобто королем, — наполегливо повторив батько. — І цей поганий король не хоче поступатися законному спадкоємцеві своїм… що?

— Стільцем, — роздратовано буркнув син. — Великий спеціальний стілець для власника планети.

— Цей стілець називається троном. Нуж-бо, скажи: тр-р-рон!

— Тату, давай потім! — заблагав Андрійко.

— Ну добре. І ти, зрозуміло, допоміг цьому маленькому хлопчикові?

— Ти що, тату, взагалі? Я ж сам ще маленький, а в поганого повелителя — ціле військо! Але я сказав інопланетянину, хто може йому допомогти.

— О! Напевно, ти порадив йому звернутися до нашого міністра оборони?

— Ага. Тільки, ти ж знаєш, я не міг сказати йому… Ну…

— Міністр?

— Так. І замість цього сказав «найголовніший».

— Зрозуміло. І як ти думаєш, твоя порада допомогла прибульцям?

Хлопчик знизав плечима.

— Сподіваюся…

— Ну і молодець! Від імені всіх незаслужено скривджених інопланетян виголошую тобі подяку, — тато засунув руку в сумку і щось там пошукав. — І нагороджую… нагороджую… додатковим стаканчиком морозива!

Андрійко відсалютував батькові і, з радості втративши пильність, дзвінким голосом відрапортував:

— Готовий до плаці й оболоні!

Механік натиснув кнопку, і машина на підйомнику повільно опустилася. Сонце крізь широкі вікна майстерні засяяло на її лакованому кузові. Механік підняв капот, щось перевірив і закрив. Потім акуратно витер руки ганчіркою, сів за кермо. Мотор м’яко забуркотів, машина повільно викотилася у двір і зайняла місце серед інших. Механік вийняв ключі запалювання, пішов назад у майстерню, озирнувшись на машину ще раз.

У конторі майстерні двоє механіків пили каву з паперових стаканчиків, розташувавшись неподалік від автомата. Прибулий глянув на них, звично змахнувши рукою на знак вітання і, насвистуючи, почав заповнювати бланк. Коли механік закінчив писати, він задоволено хмикнув, підійшов