Читати книгу - "Акупунктура міста"

надмірного користування автомобілями, що негативно впливає на організм і навіть на розумові здібності. Чому люди в якийсь момент починають думати, що автомобіль здатен залагодити всі проблеми, й облаштовують місто винятково для нього. Естакади, швидкісні автостради… і вихлопні гази.

Щоб усунути цю проблему, варто спробувати менше користуватись автомобілем, надаючи перевагу громадському транспорту. Це хороший холестерин.

Планування ж міста таким чином, щоб зручно було користуватися автомобілем, — це вже інша проблема. Торговельний центр за межами міста спонукає нас скористатись автівкою, а не, скажімо, пішки прогулятися містом.

Відмежування функції міського існування — жити тут, працювати там, а відпочивати взагалі деінде — сприяє марнуванню енергії. Внаслідок цього у нас підвищується тиск, коли стоїмо в корках, гайнуємо час, дихаємо брудним повітрям чи зазнаємо іншого стресу.

А скільки місця для ігор ми забираємо у своїх дітей, забезпечуючи двом машинам місце для паркування.

Хорошим холестерином є дозоване та підконтрольне використання автомобіля. Вдала акупунктура — це викинути ключі від автівки бодай на кілька годин.

Будівлі з власною гідністю

Відчуття належності. Воно виникає, коли ми бачимо благородні старі будівлі.

Вони належать вулиці.

Спершу своєю величчю вони відкриваються місту, згодом своєю гостинністю притягують городян. Масивні двері, затишні дворики, ошатні вестибулі та високі стелі. Вони зворушують. Здається, ці будинки так і прагнуть нас прихистити.

Такі споруди різко контрастують із сучасними, що в них, наприклад, двері можуть відчинятися вбік, немов це щось несуттєве.

Ще одне відчуття, що викликають у нас старі будинки, — можливість споглядати вічність. Неначе хтось на нас дивиться згори.

Хмарочос Крайслер Білдінґ, Нью-Йорк

Фото: © David Pedre, надано www.iStockphoto.com

Таке ж можна сказати і про верхівку будівлі, що тісно поєднується як з вулицею, так і з безсмертям. Наче верх будівлі — це своєрідний зв’язок із прийдешніми поколіннями.

Сучасні будинки не мають такої прерогативи. Вони закінчуються без суті — іноді невідомими статуями чи міні-спорудами, ринвами, телеантенами та шахтами ліфта, що приховують їхні нутрощі.

А як часто трапляються зараз оці надмірні егоїстичні пентхауси, недоречні прибудови, басейни, все, що може задовольнити вибагливість привілейованого мешканця. У них немає відчуття спільності, причетності до вулиці чи району — того, що дають нам великі старі будівлі.

Тому я вважаю, що старовинні будівлі дають місту свою глибоку повагу протягом багатьох епох.

Крайслер Білдінґ, Кроун Білдінґ, британський залізничний вокзал, усім цим будівлям притаманне відчуття компромісу та епохальної витримки. А який компроміс сучасної споруди? Відмовити нам у нормальному вході, приховати своє суспільне обличчя, зробити нас відкритими лише для обмежених кіл. Покинути наодинці з власними проблемами і з власним егоїзмом.

З такою своєю негайністю і довговічністю вони автоматично стають кандидатами на так званий людський шлак, який навіть не переймається тим, на що його перетворить час.

Акупунктура тишею

Кожне місто сповнене звуків. У багатьох із них важко почути ту природну, первинну музику міста, що весь час змішується з зовнішніми шумами. І це дуже прикро, бо його природний звук є частиною ідентичності міста.

Я здобув чудовий досвід в італійському місті Феррара. Воно переконало мене в тому, що таки можливо потрапити в тишу, що допомагає нам почути музику міста. Йдеться не про абсолютну тишу, а саме про неспотворений природний голос міста.

Повсюди чути розмови, звуки середовища, що тебе оточує. І це лише підсилює красу Феррари, традиційного історичного затишного міста з одним із найстародавніших університетів у Європі. У Феррарі багато молоді, є досить жваві райони, одначе там завжди можна почути голос міста. Він дуже справжній, без домішок, нічим не заплямований, споконвічний голос живого міста.

Звук міста не залежить ані від його масштабів, ані від відсутності шуму. Скажімо, Барселона — надзвичайно галаслива, але це її звук у чистому вигляді. Так лунає тамтешня щоденність. Гомін, розмови стали невід’ємною частиною ідентичності міста. Проте в галасливій Барселоні є також і тиша, що нам дозволяє почути звуки міста.

Приклад Феррари і Барселони яскраво показує, як ці міста звучать щодня. Йдеться про звуки, що лунають у місті день у день. Але є міста, що в певні дні, особливі для них дні, теж мають особливі звуки. Почути звуки цього міста, цього особливого дня — це пережити достоту чарівний момент.

У День Йом Кіпур в Єрусалимі можна почути звук того чарівного моменту. Поволі гул міста стихає, гомін вщухає, і немає більше звуків, саме шепотіння.

Зупиняються автомобілі. І не просто мало машин, як у вихідні чи свята. Жодної! Жодної автівки. Вулиці порожні. Дорослі та діти спокійно прогулюються. Всі машини припарковано, вони стоять, немов покинуті. І натяку немає на ревище моторів фур, автобусів чи вантажівок, жодного мотора, жодного, анічогісінько не їздить вулицями.

Тиша і шепіт. Люди ходять мовчки, взуті в кросівки чи в балетки. Ніщо не створює шуму, що міг би порушити цю тишу. У такі моменти охоплює непереборне бажання гуляти, не побоюючись зіткнутися з городянами. Всі бесіди точаться пошепки і схожі на приглушене вуркотіння. Святий шепіт.

У День Спокути Єрусалим немов завмирає. В інших містах є певне пожвавлення, проте в Єрусалимі все зупиняється. Цей неписаний закон поважають як віряни, так і атеїсти. Старі, молоді, діти — всі йдуть до синагог, читають із молитовників і священних книг; багато людей простують