Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Маджет остовпів. Він ніколи не бачив раніше протезів і уважно дивився, як фотограф вставляє ту колодочку в частину ноги. «Якби він потім зняв ще й голову в такий самий загадковий спосіб, це б мене не здивувало сильніше», — згадував Маджетт.

Щось у виразі обличчя хлопчика привернуло увагу фотографа. Ще не приладнавши ногу, він підскочив до фотоапарата й приготувався зняти Маджетта. Перш ніж відкрити діафрагму, він помахав дитині протезом, тримаючи його в руці. За кілька днів вручив хлопчикові фото.

«Я багато років його зберігав, — писав Маджетт, — і це худеньке, сповнене жаху личко босого хлопчака в домотканому одязі й досі в мене перед очима».

Коли Маджетт згадував цю зустріч у мемуарах, він сидів у в’язничній камері й сподівався викликати до себе хвилю народного співчуття. Хоч якою чарівною видається оця сцена, насправді тогочасний фотоапарат практично не був здатний вловити швидкоплинну живу емоцію, особливо на дитячому обличчі. Коли фотограф і побачив щось в очах Маджетта, то це була синя порожнеча, якої, на жаль, йому не вдалося б спіймати на жодну плівку.

У шістнадцять Маджетт закінчив школу і, незважаючи на юний вік, пішов в учителі — спочатку в Джилмантоні, потім в Елтоні (штат Нью-Гемпшир), де зустрів жінку на ім’я Клара Лаверінг. Нікого подібного вона зроду не бачила. Він був юний, але не по роках урівноважений і мав хист створити їй гарний настрій навіть тоді, коли вона була не в дусі. Він так гарно й тепло розмовляв, завжди ніжно, обережно торкався її, навіть на людях. Великим недоліком цього кавалера було його наполягання, щоб вона дозволила йому кохатися з нею — не так, як це очікують від пристойного нареченого, а так, як заведено після весілля. Вона тримала його на відстані, але не могла заперечити, що Маджетт хвилював її силою свого бажання, приходячи в її сни. Маджеттові було вісімнадцять, коли він попросив її втекти з ним. Вона погодилася. Пара одружилася 4 липня 1878 року в присутності мирового судді.

Спочатку між ними була пристрасть значно сильніша, ніж Клара очікувала, учувши сердиті плітки старших жінок, але стосунки швидко охололи. Маджетт надовго залишав дім. Скоро він був відсутній там по кілька днів поспіль. І, врешті, він просто пішов. У шлюбному реєстрі Елтона вони залишилися подружжям, але їхній зв’язок, хоч формально й залишався чинним, фактично себе вичерпав.

Дев’ятнадцятирічний Маджетт пішов здобувати вищу освіту. Спочатку він бажав учитися в Дартмуті, але потім передумав і натомість пішов просто до медичного інституту. Спочатку він вступив на медичне відділення Вермонтського університету в Берлінгтоні, але заклад йому здався занадто дрібним, і через рік студент перебрався до Мічиганського університету в Енн-Ербор, один із провідних західних науково-медичних навчальних закладів, відомий зосередженістю на неоднозначному мистецтві анатомування. Маджетт вступив туди 21 вересня 1882 року. Влітку після першого курсу студент вчинив, за його словами, «перший у житті по-справжньому нечесний вчинок». Він узявся працювати комівояжером для одного видавця, пообіцявши продати певну книжку в північно-західному Іллінойсі. Виторг від книжок він не приніс видавцеві, а привласнив. До Мічигану повернувся наприкінці літа. «Мою західну подорож я б ніяк не назвав невдалою, — писав Маджетт, — адже я побачив Чикаго!»

Закінчив навчання він у червні 1884 року з такими-сякими оцінками — і подався шукати «якесь зручне місце, де можна було б розпочати практику». Задля цього він знову найнявся комівояжером, цього разу — в дитячому закладі, розташованому в Портленді (штат Мен). Маршрут провів Маджетта через такі містечка, куди його в інший спосіб ніколи б не занесло. Нарешті він прибув до Муерс-Форкс (штат Нью-Йорк) де, як написано в «Chicago Tribune», куратори початкової школи «були вражені джентльменськими манерами Маджетта» і взяли його на посаду директора школи — то й було його заняття, доки він не відкрив лікарську практику. «Тут я залишався один рік, займаючись доброю і сумлінною справою, за яку отримував багато вдячності, але мало грошей».

Куди б він не пішов, усюди, здавалося, коїлося щось недобре. Викладачі з Мічиганського університету небагато могли сказати про його здібності до навчання, але згадують, що цей студент вирізнявся з-поміж решти в інший спосіб. «Дехто з тутешніх професорів згадує його як крутія, — писали з університету. — Він не дотримався шлюбної пропозиції одній перукарці — вдові, котра прибула в Енн-Ербор із Сент-Луїса, штат Мічиган».

У Муерс-Форкс ходили чутки, що один хлопчик, якого бачили в товаристві директора, безслідно зник. Маджетт стверджував, що дитина повернулася додому в Массачусетс. Жодного розслідування не було. Ніхто навіть уявити не міг, щоб доктор Маджетт кого-небудь скривдив, тим паче дитину. Не раз бачили, як Маджетт гуляє опівночі надворі біля свого помешкання.

Маджеттові були потрібні гроші. Учительська платня була вбогою, від медичної практики прибуток починає з’являтися не одразу. «Восени 1885 року, — писав він, — голод дивився мені просто в лице».

У медичному університеті один його колега, канадець, колись говорив, як легко одному з них застрахувати своє життя з тим, щоб страховку в такому разі виплатили другому, а тоді інсценувати смерть застрахованого, підклавши труп. У Муерс-Форкс Маджеттові цей задум пригадався. Він завітав до колишнього одногрупника й побачив, що той теж не розкошує. Удвох вони розробили хитрий план махінації зі страхуванням життя, який Маджетт згодом описав у мемуарах. План був надзвичайно похмурий і складний, який, здавалося, нікому не був до снаги, але його опис заслуговує на згадку тут — у ньому цей чоловік несвідомо розкриває свою душевну короткозорість.

Загалом, за тим планом Маджетт і його товариш мали найняти ще двох помічників, які втрьох мали інсценізувати смерть сім’ї з трьох осіб, підкинувши відповідний труп за кожну з них. Тіла мають бути знайдені пізніше, сильно розкладені,