Читати книгу - "Чари країни Оз"

— Коли я був тут першого разу, — сказав Скляний Кіт, що ліниво простягся біля ніг у Тротти, — то бачив на цьому березі двох калідів — вони приходили на водопій.

— А хто такі каліди? — спитала дівчинка.

— Наймогутніші й найлютіші звірі в країні Оз. Цей ліс — якраз їхнє оселисько, і тому тут нема ніяких інших звірів, крім них та ще мавп. Мавпи досить спритні, щоб не попадатися в зуби лютим калідам, що нападають на інших звірів і часто гризуться й між собою.

— А вони пробували на тебе напасти? — спитала Тротта, враз дуже наполохана.

— Так. Вони зразу стрибнули на мене, але я розпластався на землі, щоб мені не поламало лап їхньою вагою, а коли вони спробували загризти мене, то я тільки засміявся й дражнив їх, поки вони ошаліли з люті, бо трохи зубів не поламали об моє тверде скло. Отож вони врешті збагнули, що нічого не можуть зробити мені, і пішли собі. То була чиста кумедія.

— Сподіваюся, що вони не прийдуть знов на водопій — хоч би доти, поки ми тут, — сказала дівчинка, — бо я ж не скляна, та й Капітан Біл теж, і ці злі звірі можуть загризти нас.

Капітан Біл саме вирубував довгі тички, на одному кінці з розвилкою, а на другому загострені. Вони мали скріплювати колоди плоту. Він уже витесав кілька й докінчував ще одну, коли Скляний Кіт закричав:

— Гляньте! Он до нас іде калід!

Тротта перелякано схопилася й задивилась на страхітливу звірюку, наче заворожена її лютими очима, бо калід теж дивився на дівчинку, і погляд його був аж ніяк не дружній.

Та Капітан Біл гукнув до неї: «Забреди в річку по коліна, Тротто, і стій там!» — і вона зразу послухалась. А моряк пошкутильгав уперед із тичкою в одній руці й сокирою в другій і опинився між дівчинкою й звіром. Той стрибнув на нього, грізно загарчавши.

Капітан Біл здебільшого рухався повільно, але вмів, коли треба, бути й швидким. Коли звір стрибнув на нього, він виставив уперед свою дерев’яну ногу, й гостряк її вдарив каліда межи очі. Звір покотився по землі. Перше ніж він схопився, моряк прохромив його гостро затесаною тичкою, а потім обухом забив її в землю, скільки вдалося. Таким чином він припнув на місці величезну звірюку, і вона вже не була небезпечна, бо ніяк не могла зірватися з кілка.

Капітан Біл знав, що він не може вбити каліда, бо в країні Оз неможливо вбити жодної живої істоти, тому він трохи відступив і став дивитись, як звір корчиться, гарчить та риє землю гострими пазурами, а тоді, пересвідчившися, що він не може зірватися, сказав Тротті, щоб вийшла на берег і просушила на сонці черевички та панчішки.

— Ви певні, що він не зірветься? — спитала дівчинка.

— Певнісінький, — відказав Капітан Біл, і Тротта вийшла на берег, скинула черевички й панчішки і поклала їх на колоду просохнути, а моряк знов заходився коло плота.

Кал ід довго борсався, поки зрозумів, що не зірветься, й затих. А тоді промовив хрипким голосом-гарчанням:

— Ти, мабуть, маєш себе за дуже розумного, шо пришпилив мене отак. Та коли мої друзі, інші каліди, прийдуть сюди, вони розірвуть тебе за це на шматки.

— Може, й так, — холодно відказав Капітан Біл, цюкаючи по колоді, — а може, й ні. Коли твої друзі прийдуть сюди?

— Не знаю, — признався Кал ід. — Та коли прийдуть, ти від них не втечеш.

— Якщо вони загаяться, я доти закінчу пліт, — сказав Капітан Біл.

— А нащо тобі цей пліт? — спитав звір.

— Ми попливемо на отой острівець по Зачаровану Квітку.

Величезний звірище якусь хвильку витріщався на нього здивовано, а потім зареготав. Регіт був схожий радше на рев і звучав жорстоко й глузливо, але то був саме регіт.

— Добре! — каже Кал ід. — Добре! Дуже добре! Я радий, що ви попливете по Зачаровану Квітку. Але що ви з нею робитимете?

— Візьмемо з собою на подарунок для Озми в її день народження.

Калід знову засміявся, тоді споважнів.

— Коли ви допливете до берега на своєму плоті, перше ніж мої брати зможуть спіймати вас, — сказав він, — ви будете в безпеці від нас. Ми вміємо плавати, як риба, і дівчисько не врятувалося б від мене, забрівши у воду, але на острів каліди не попливуть.

— Чому? — спитала Тротта.

Звір мовчав.

— Скажи нам чому! — наполягав Капітан Біл.

— Бо це острів Зачарованої Квітки, — пояснив Калід, — а ми не любимо чарів. Якби в тебе не чарівна нога замість живої, ти б не повалив мене так легко й не прохромив оцим кілком.

— Я був на острові Чарів, — озвався Скляний Кіт, — бачив Зачаровану Квітку й гадаю, що вона надто гарна, аби лишати її в такому безлюдному місці, де тільки шастають звірі й ніхто більше не бачить її. Тому ми й хочемо забрати її до Смарагдового міста.

— Мені байдуже, — пробурчав звір. — Ми, каліди, були б навіть раді, якби цієї квітки не було в нашому лісі. Бо яке з неї пуття?

— Хіба ви не любите гарних речей? — спитала Тротта.

— Ні.

— Все ж таки вам слід би замилуватися моїм рожевим мозком, — виголосив Скляний Кіт. — Він дуже гарний, а коли працює, то видно як.

Звір тільки загарчав у відповідь, а Капітан Біл, що вже нарубав скільки треба колод потрібної довжини, почав котити їх до води й скріплювати в пліт.