BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 111
Перейти на сторінку:
Чiпка. Дiд аж не стямився.

- Що це ти кажеш, сину? Чи ти маєщ бога в животi, а царя в головi?! Схаменись! Його спалиш, а через його й другi погорять... Йому ж тiльки шкоди наробиш, вiн собi швидко знов вибудується; а то - убогi погорять, що, мо­же, тiльки й щастя, що свiй захист є... Оханись, господь з тобою!


Ще сумнiше, ще важче стало. Дощ, як iз вiдра, линув. Кожен поворухнувся й на самi очi насовував кобеняка.


Лиско ближче пiдсунувся до дiда; лiг у самих його нiг. Дiд мотнув головою: "А той же батько! як двi каплi води..." - промовив уголос.


- Хто? - поспитав Грицько.


- Отой! - дiд указав на Чiпку.


- Хiба ви знали батька? - пита понуро Чiпка.


- Чому ж не знати, коли ми з одного двору.


- Хiба мiй батько панський був? Адже вiн - москаль! – ка­же, здивувавшись, Чiпка.


- То що, що москаль... Хiба москалi родяться мос­ка­ля­ми?.. Тобi ще, видно, нiхто не розказував за його...


- Нi.


- Ото ж то й є! Люди ще й досi не забули...


- А що ж там? - пита Чiпка, насторочивши уха й не зво­дячи очей з дiда.


- Гм... бач! - Дiд вийняв луб'яну табатирку, понюхав та­баки.


- Розкажiть, дiду! - пристає Чiпка.


- Добре. Коли нiхто не розказував, то я тобi розкажу... Дав­ня то рiч, - зачав дiд. - Менi було тодi лiт з двадцять, як привели твого батька в горницi лакеєм до панича... Роз­казували, що твоїй бабi старий пан хотiв ласку зроби­ти, та взяв та й приставив до евого сина твого батька... Вiн був собi якийсь малий, пуздра-куватий, болiзний... та шкодлив­ий такий, як кiт! За паничем ходить - не ходить слу­хать - не слуха.Панич якось його чи вскубнув, чи вщип­нув... А той, як виважить руку, як удере його з усно­го маху по пи­цi... так паненятi носа й розтовк! Прибiгла на крик панi; увiйшов сам пан... - "На стай­ню його!.." – Узя­ли його лакеї на стайню, та так оджарили, що нi ляг­ти, нi сi­сти... Тодi йо­му вже нiкому було "й пожалiтися: бать­ко у винницi в казанi скипiв, - упав якось у казан, - а ма­ти з холери вме­рла... Ото, як одшкварили його, - то вже вiн нi­коли не би­вся, - тiльки пустився на хитрощi. Усе ду­рить панича та ви­дурює з рук усячину... аж поки його й за це не вибили! Як провчили, вiн хотiв утопитись, та лю­ди не допустили... А пан знову вибив, щоб не топив крi­паць­кої душi, бо за неї треба подушне платити! Так вiн ото, як мандрував Шамрай, - таки з двору кучер, - то й вiн за ним потяг аж у Донщину. Тамечки вирiс, оженився й осе­лився... Та лихий його попутав провiдати про Хруща, ко­зачого сина, що одних з ним лiт, поплентався на Дiн до дядь­кiв, - та там би то, кажуть, i вмер... Та не так про Хру­ща, як про рiдну сторону... Як згадає її, здається, зараз би та­ки знявся та й полетiв, коли б не неволя... А тут, як на те, пiдскочив Хрущ. От вiн роздобув десь Хрущiв паш­порт та покинув жiнку, дiтей i оселю - приплiвся сюди. Йо­го прийняли в козачу громаду. Хрущ та й Хрущ! Козак, вiль­ний... А може, вiн думав худобу Хрущеву посiсти, та доб­рi люди до його ще по шматках рознесли... Так вiн став у службу, заробив грошей, купив хату та й одру­жив­ся з твоєю матiр'ю. Лiт зо двоє, може, пожив, - та й знову по­тяг на Дiн до першої жiнки. Отам його й злапали! – При­вели сюди... суди та пересуди... Хто вiн такий?.. Що це вiн зробив?.. Та, кажуть, н а ш-таки шепнув комусь там: спро­вадьте, мов, його, куди знаєте, менi його не треба! Так до його дуже не чiплялись, а в перший прийом i зав­дали в москалi... Бач! Он вiн який москаль! Знаєш тепер?!


Чiпка слухав, слухав та й голову схилив на груди, слу­хаючи... Незчувся, коли й вечорiти стало... Дiд удвох з Гри­цьком i отару заняли.


- Ану, рушай! додому час! - гукнув дiд уже з шляху.


Чiпка глянув на дiда, пiдвiвсь i поплентався стороною, позад отари, немов п'яний, наче учадiв... Голо­ву на груди звiсив, очi в землю потупив... Нiчого не чув, не бачив... Не знав, коли й у село прийшов, як i додому достався... Очу­мався уже в хатi...


- Так отакий мiй батько був, мамо?


- Який?


Чiпка почав розказувати...


- Такий же...


- Чому ж ви менi давно цього не казали?


- То що б було, сину? Замовк Чiпка. Щось думав...


- Нiчого... - нешвидко вже одмовив, та й знову замовк.


Сумно стало в хатi, як у льоху... Чiпка сидiв на лавi, ноги звiсив, голову спустив трохи не до колiн... Якби його так намалювати, - сказали б: то не чоловiк сидить, то - сам сум!


Мотря, дивлячись на його та згадавши давнє тихо пла­кала...


- Нi! Недобре зробив батько, - глухо якось, з протя­гом, почав Чiпка... - Нi... негаразд!.. Чому вiн їх не вирiзав, не ви­палив?..


- Кого, сину?


- Панiв! - одказав твердо Чiпка.


- Що це ти, сину, кажеш? Хай їм господь за те оддя­чить, а не люди!


Чiпка мовчав. Мотря перехрестилась та й знову запла­кала. Тихо носився той плач по хатi пiд темний ве­чiр; тихо слався по долiвцi, по стелi, по бiлих стiнах та давив, як обценьками, серце i в матерi i в сина.


Вiн сидiв зажурений, нiмий, як стiна. В його думцi, перед його очима, носився чорним вороном батько...


"Бiдний мiй тату! - думав вiн. - Не знав ти долi вiд само­го малку - може, аж до смертi... Ганяла вона тебе з одного краю свiта на другий, од панського двору до Дону, од Дону - до прийому... Де ж тепер ти? Що тепер з тобою?.. Чи тлiє пiд землею твоє наболiлеє тiло? Чи порвала його московська нагайка на шмаття? Чи прони­зала тебе вража куля у бої?.. I загребли твої костi з кi­нськими кiстками в одну домовину, в одну високу моги­лу?! I нiкому вона не скаже, не по-вiда, що пiд нею ле­жить твоя мучена душа без одплати... А може, тебе доля занесла куди в далеку чужину, на iнший край свiта, ти думаєш-гадаєш, не досипляючи ночей, про матiр: як

1 ... 13 14 15 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"