Читати книгу - "Вибране, Гарегін Нжде"

Та мені судилося прожити життя й померти.

Це було задовго після того, як світ подумав, що я мертвий, хоч я і далі топтався по Землі. На цій безмежній кулі мені наданий простір, глуха камера в’язня, в якій було б затісно для двох могил.

Я помер не будучи мертвим, скоріше тінню, а не живою істотою. Я є і мене нема. Хоча є корабель життя – форма існування, нема життя, нема відчуття життя.

Я живу зі змішаним відчуттям життя і смерти. Ех, людина може змінити природний порядок. Життя без життя… Хто так жив?

Я є і мене нема… Направду, я б волів померти у такому стані, як мученик, і стояти на порозі Вічного життя з незагоєними ранами… Ні, боєць не вмирає. Померти… але я живий, чи я досі живу?

* * *

Я кажу:

– Час це найважчий на світі тагяр і водночас найлегший.

Подібно до етеру, він легкий для тих, хто щасливо посміхається ясній безодні неба чи до розквітлої квітки. За іншого психологічного стану він тисне вагою всесвіту на кожен атом нашої сутности.

Я в’язень і зараз я чую биття мого серця – раз, два… Ні, ні, це не моє серце, це важка рука часу, що б’є мене по голові своїм залізним молотком – раз, два…

Я існую для тих, хто має причину відчувати мою присутність, полічити мої дні, години, хвилини, каже час. Я існую, каже час.

Є Прометей, який страждає, а є океаніди23, які заліковують його страждання.

Страждання дається людині разом із можливістю полегшити його.

Подолати матеріальне, позбавити час важкости, а біль гостроти, вирвати кігті грифону, що роздирає печінку – ось найвище мистецтво, мати всіх мистецтв, породжених людиною.

“Атараксія – незворушність”, – сказав би грек у класичну епоху. “Творча заздрість”, – каже сучасний мистецтвознавець. Коли ви позбавлені гострого болю й подумки вважаєте його філософським матеріалом, настає внутрішній розкол, я кажу.

Подолати час, доки він не відчувається. Коли віддаюсь цьому святому мистецтву, мої думки щодня ходять шляхами стародавніх богів. Я відвідую Елладу, гуляю разом із філософами Атен і буваю на історичних полях битв. Я простягаю руку солдату, який готовий позбутися зброї, який поранений і, зрештою, наліг на мій меч, а Масіс (Арарат) пильно стереже кордони Вірменії.

Ґ. Н.

* * *

Після написаного:

Не розуміти того, хто був поранений за Вірменію означає не бути ані вірменином, ані патріотом.

* * *

Доля рідного народу є найсвятішим і водночас найважчим з усіх хрестів.

Горе і семикратна шана тому, хто його несе.

Якщо ти герой, то доведи, що ти сильніший, аніж світ, життя і смерть.

Травень 1955

Хронологія життя й діяльности Ґареґіна Нжде

1886, 20 січня24

Народився Ґареґін Тер-Арутюнйан

~ 1896 – 1902

Навчався у російській школі в Нахіджевані

~ 1902 – 1903

Навчався у російській гімназії в Тбілісі

~ 1903 – 1904

Навчався на факультеті права Санкт-Петербурзького університету

1906

Почав використовувати псевдонім Нжде

1906 – 1907

Навчався у школі офіцерів запасу в Княжеві, заснованій ВРФ, згодом у військовому коледжі в Софії

1907

Повернувся на Кавказ і проникнув до Західної Вірменії з групою федаїв під командуванням Мурата Себастаці. Приєднався до партії ВРФ (Дашнакцутюн)

1907, листопад – 1908 серпень

Був посланий до Ірану в якості офіцера, де взяв участь у революції

1908, до кінця серпня

Повернувся до рідного села й організував місцевий осередок ВРФ

1908, 6 вересня

Арештований царським режимом у селі Верін Аза, ув’язненний у місті Джуга

1909 – 1910, квітень

Відбував ув’язнення у місті Нахіджеван

1910, середина жовтня – 22 жовтня

Допит у Новочеркаській тюрмі, а згодом трохи у Санкт-Петербурзі

1912, 23–25 лютого

Слухання справи про ВРФ, до якої Нжде був причетний

1912, ~ березень

Вийшов на волю і поїхав до Болгарії

1912, 23 вересня

Вступив до добровольчої армії Болгарії

1912, 2 жовтня

За наказом командира болгарського добровольчого полку створив вірменський військовий підрозділ

1912, 8 жовтня

Створив вірменську роту з 229 бійців, до якої згодом приєдналися 42 добровольці, в тому числі Андранік

1912, 8 жовтня

У вірменській церкві в Софії пройшла церемонія освячення прапору Вірменського Добровольчого Корпусу, вкінці якої Нжде виголосив промову з такими завершальними словами: “Перше освячення нашого прапору відбулося тут, на церемонії в церкві; друге і справжнє освячення відбудеться на полі бою під гуркіт гармат і рушниць”

1912, 20 жовтня

Призначений згідно офіційного наказу командиром Другої вірменської роти

1912, 15 листопада

Вірменська рота під командуванням Нжде й Андраніка героїчно розбила турецькі сили поблизу села Мехрамлі. Болгарська добровольча армія взяла в полон близько 10 000 турецьких солдат, 242 офіцери, трьох полковників і пашу

1912, ~ 16 листопада

Під час церемонії в Родосто, присвяченій перемозі під Мехрамлі, Нжде був нагороджений офіцерським хрестом “За хоробрість” і виголосив емоційну промову

1913, ~ влітку

Заручився з Епіме Сакіасйан у Софії

1913, восени

Поїхав до Румунії

1914, початок жовтня

Прибув у Тбілісі разом з Андраніком і багатьма добровольцями

1914, 13 жовтня

Став заступником командира полку вірменських добровольців

1915, 15 квітня

Вступив до другого добровольчого полку з 300 солдатами й був призначений Дро заступником командира

1915, 27 квітня – 8 червня

Брав участь в боях у Ґілараші, Беркрі, Шатасі, Моксі, Спаркерті, та в інших місцевостях провінції Ван

1915, 2 травня

Нагороджений орденом Володимира 3-го ступеня за хоробрість, проявлену в каньйоні Беркрі

1915, 6 травня

Увійшов у Ван, очолив другий добровольчий полк

1916, 14 травня

Переведений до першої вірменської добровольчої групи в якості заступника командира Смбата

1916, 23–25 липня

Брав участь у боях у каньйоні Меґрід під командуванням генерала Назарбекйана. За “винятковий героїзм” і “нечувану стійкість” був нагороджений Георгіївськими хрестами 3-го та 2-го ступенів

1917, 12 травня

Став членом виконавчого комітету та міським комісаром Александрополя

1917, 9 червня

Головував на загальних зборах сіл Верін Аза, Неркін Аза і Ґохтан (Нахіджеван), на яких закликав населення зорганізуватися й бути готовим до самооборони

1918, 30 січня

Виголосив промову в міській раді Єревану до представників Нахіджевані та Ґохтану

1917 – 1918

Відвідував багато вірменських