Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

 Едвард не знаходить собі місця перед входом до кафе. Помітно, що він вже просто довів себе навіть по цьому застиглому благанню в очах. Я виходжу з машини, скидаю ненависні підбори, всього секундне напруження, ловлю його погляд, і моя усмішка примушує Еда просяяти.

- Ми перемогли! Все вийшло! - радісно заверещала я, обіймаючи хлопця.

- О господи, я думав я цього не переживу, - полегшено зітхнув він, сміючись. - Залишилася тільки одна проблема, батько думає, що Пітер відбив у мене дівчину. Ти хоча б подякував їй, Піт?

- Коли ... від шоку відійду ... подякую, - пробурмотів той. - Я так розумію, не варто ставити непотрібних питань? Та що там, фігня! Подумаєш, дівчина запросто відмудохала п'ятьох чоловіків! Так, Нікі?

- Менше знаєш - краще спиш, - киваю, втупившись в нього пильним колючим поглядом. «Що ж він чув?» - Хіба тебе не радує, що все обійшлося?

- Мене трохи турбують речі, яких я не розумію. Так було із Ліндою, але ось тільки її таємниці призвели до трагедії! - ні, Пітер налаштований не проти мене, він дійсно хвилюється.

- Я постараюся цього уникнути, - зітхнула я, дивлячись то на одного, то на іншого брата. - Я можу завтра відпочити першу половину дня?

- Та хоч цілий день! Хочеш, сходимо куди-небудь? - одразу пожвавився Ед , осяявшись надією і своєї милою збентеженою посмішкою.

- Сходимо, але не завтра, малюк. Мені потрібно ... дослідити ваше  місто. Самій.

      Ось така я динамщиця. Але ж доведеться сказати йому, що він дорогий мені як друг, як молодший брат, як частинка моєї зграї, що я вже не зможу без нього, що між нами вже є зв'язок, але того, на що він сподівається - не буде.

     Я просто їжджу по місту, іноді виходжу з машини і заглядаю в місцеві крамниці або просто гуляю по вулицях. Мені попалося вже п'ятеро вульфенів: двоє дітей, молода жінка і літня пара. Гадаю, тут влаштувалася зграя від декількох десятків, до півсотні. За нашими мірками це досить велика зграя. Але де ж їх ватажок? Після вчорашнього він повинен був мене шукати, тільки він або вона чомусь грає зі мною в хованки.

На панелі починає блимати лампочка і я повертаю до найближчої заправної станції, сиджу в машині і спостерігаю через лобове скло за двома чоловіками, котрі заправляються переді мною.

Ось мені сьогодні везе ... Вульфени! ... Але що це за нісенітниця? Сіли не розрахувавшись та поїхали!

Вискакую до заправника:

- Чому вони не заплатили за бензин?

Хлопчисько розгублено тупцює біля бензоколонки, озираючись і знизуючи плечима:

- Вони постійні клієнти, - більшої дурниці я ще не чула. І тут у мене розкриваються очі - він під гіпнозом! А значить, в зграї є бета, і це дуже-дуже кепсько!

Розвертаюся, і починаю свій рейд знову. З половини місць, куди я зазирала - персонал знаходиться під гіпнозом. А це: автосалон, ювелірний, парочка продуктових, крамниця жіночого та чоловічого одягу та навіть нічний клуб. Добре влаштувалися, беруть все задарма, абсолютно безкарно використовуючи людей у своїх інтересах, майже заволодівши містом. Це пряме порушення законів нашого племені. Мене трясе від збудження та злості. І що цікаво при такій великій зграї в цьому місті немає законників, жодного мисливця. Тоді чому не усе місто під гіпнозом? Якщо вульфени хотіли кафе Картерів, чому просто не навіяти їм? Недарма я відчувала якийсь підступ, в цьому містечку криється загадка.

Відповідь напрошувалася сама собою - колись мисливці тут все ж таки були, і частина людей, що не піддається гіпнозу бети - їх нащадки.

З давніх-давен, мисливці, щоб захистити себе від гіпнозу, вживали  отруйну траву, дуже малими дозами, її властивості не дозволяли беті влазити їм в голови, але ця отрута вплинув на генетичні зміни в організмі людини.

Мені терміново потрібні були підтвердження моїм припущенням.

Я відшукала найстарішу каплицю в місті, і стала буквально по сантиметру вивчати покриті гравюрами стіни, поки не натрапила на символи: коло в колі, схрещені зубчасті мечі і дволикий образ. Це була каплиця-усипальниця , під будівлею повинна була знаходитися гробниця з саркофагами, в яких, зазвичай, ховали таємні артефакти ордену. Потрібно тільки відшукати вхід, але на це у мене не було часу, і тоді я довірилася інтуїції:

- Мені потрібно спуститися до усипальниці! - відверто заявила я старому доглядачеві , такому ж старезному, як і його каплиця. За його поглядом одразу розумію, що він присвячений, але сам не мисливець. - Я знаю отче, що в місті нечисто. Мені потрібно лише упевнитися, що частина городян нащадки законників.

- З саркофагів вони вже все вилучили, - абсолютно спокійно промовив священик. - У Саутпорті дійсно колись був заснований орден Феклісти. Ви чули про цей древній орден, дитя моє?

- Звичайно, ці мисливці закликали знищувати вульфенів. Вони винищували моє плем'я протягом кількох століть, - моя відповідь змусив святого отця нервувати, так я дала йому зрозуміти хто перед ним. - Не бійтеся, я не завдам вам шкоди, я дотримуюсь законів і хочу, щоб місцева зграя теж їх дотримувалася.

- Все не так просто, - похитав він головою. - Хіба ви не знаєте, хто їх ватажок і що у нього є сильний бета? Вульфени влаштувалися тут з минулого століття, після того, як орден Феклісти  був повністю розгромлений, і була укладена нова конвенція з новим орденом Феміди. Тепер мисливці зберігають таємницю існування вульфенів і завзято стежать за тим, щоб вульфени не скоювали злочинів проти людства і проти свого народу. Але деякі альфи за своєю природою дуже зухвалі і занадто злопам'ятні, тому на території Саутпорта немає жодного мисливця. Вони тут просто не виживають.