Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

Обережно зачинивши двері, я почала тихесенько підійматись по сходам, чуючи вгорі якийсь шум.

—Віддай! —волала одна з дівчат.

—Сама відпусти, корова неотесана!

—Припиніть, дівчата, хтось почує.

Коли я підійнялась до світлого коридору, справа від якого була велика зала, не задумуючись зайшла туди. Три пари очей здивовано подивились на мене. А я мило посміхнулась.

Двоє дівчат тягли на себе червону тканину, у той час як навколо валялось безліч інших кольорів. Біля них стояла молода, не висока дівчинка з сірим волоссям до п’ят та гострими вухами.

—О! Ти ельфійка? —забувши про манери, я тицьнула на неї пальцем. Дівчата трохи розгубились, але від тканини не відлипали.

—Я Орисія, житиму з тобою в одній кімнаті.

Підійшовши ближче до низенької красуні, я з захопленням стала розглядати її довжелезне волосся.

—Хелен попередила нас. Ходімо, я проведу тебе.

Дівчина вже хотіла йти, але я завмерла, мов вкопана, біля двох дівчат.

—Чого тобі? —їдко огризнулась блондинка.

—Тут я відьма, а не ти, тому замовкни! —від відповіді мене врятувала чорнява, що тут же скористалась миттю та потягнула тканину на себе.

—Віддай! —пропищала білява анорексичка, стрибаючи на бідолашну відьмочку.

—Заспокойтесь! —гаркнувши на них та знявши плащ, я присіла біля тканин та почала старанно перебирати їх. —Я так розумію, ви обираєте тканину для майбутніх суконь.

Не звертаючи ніякої уваги на мене, вони продовжували видирати червону тканину до тих пір, доки я не почула тріск.

—Що ти наробила, тупа дракониця!? —першою озвалась відьмочка, починаючи сипати прокльони.

—Це ти, корова неотесана, винна.

—А ти мішок з кістками!

—А ти...

—Годі! —тонким голосочком крикнула ельфійка. Коли ми всі обернулись до неї, вона незручно втупила погляд у підлогу. —Нас хтось почує, і тоді ми точно будемо покарані.

—Я можу допомогти. —я знову мило посміхнулась, пам’ятаючи настанови мачухи. Вони завжди повторювала мені, що один у полі не воїн, тому інколи варто сховати свої голочки та поступитись.

—І чим нам допоможе така обірванка, як ти? —фиркнула дракониця.

—Цій хвостатій не допомагай! —вперед вийшла більш благорозумна відьмочка, хмурячись. —Мені краще допоможи.

Я підійняла з підлоги синю тканину та передала дівчині.

—Але вона не яскрава!

—У тебе великі сині очі, і цей колір лише підкреслить їх.

Блондинка витягнула шию, дивлячись на тканину, а потім непомітно почала простягати до її країв руку.

—Пізно! —вигукнула я, ляскаючи драконицю по руці.

—Та як ти смієш? —заволала дівчина, потираючи руку, неначе я її камінням притиснула. —Я завтра ж поскаржусь на тебе! Невихована обірванка.

Фиркнувши, дракониця різко обернулась та розмашистим кроком вийшла з зали. І вкотре за сьогодні мені погрожують скаргами? Чує моє серденько, я навіть напружуватись не буду, а принц й сам думатиме, як позбутись мене.

—Не звертай на неї увагу, майже всі дракониці такі. —першою почала заспокоювати мене ельфійка.

—Я Марфа! —простягнула руку відьмочка, посміхаючись мені. —Але називай мене Моньою, тому що Марфа, як на мене, тупе ім’я.

—Ріша. —потиснувши холодні пальця відьмочки, я обернулась до ельфійки.

—Я... Цирілла. Батьки називають Ци, а тобі як зручно буде.

—Чому ти не обираєш собі тканину? —поцікавилась я, знову сідаючи біля скриньок. Більшість гарних тканин було зіпсовано чорними слідами від чобітків, що вкотре доводило те, що дракони не вміють цінувати.

—Я... не знаю. Мені байдуже.

Моня та я здивовано подивились на ельфійку, у якої вже не тільки щічки, а й вуха почали червоніти.

—Я можу допомогти.

Дівчина стенула плечима, поправляючи волосся.

—Тримай! У тебе сіре волосся, тому потрібна яскрава сукня. —я передала їй фіолетову та білу тканину. —Нехай ці кольори змішають, вийде круто. Я так думаю.

—А ти що, швачкою працювала? —поцікавилась відьма, згрібаючи не менше десятка тканин у свої руки.

—Вчилась на модельєра одягу. Останній рік навчання і я б стала вільною, але не судилось. Тому практикуватиму тут.

—Мені вже час! — біжучи до коридору, гукнула Моня. —За сніданком зустрінемось.

Залишившись з ельфійкою наодинці, я знову сіла біля тканин та запитала:

—Розкажи щось про себе. Я ж нічого не знаю про ваші світи. Що у вас такого особливого?

—Ну, всі ельфи дбають про природу, яка ділиться з нами чарами.

—Якими ще чарами?

Підійнявши голову, я побачила усміхнене обличчя Ци, що крутила пальчиками. На її долонях почало з’являтись зелене мерехтіння, а через мить у руках опинилась ромашка.