Читати книгу - "Спецназ"

Взаємостосунки в загонах спецназу дуже схожі на такі всередині вовчої зграї. Ми не знаємо всього про традиції та звички вовків. Але я чув розповіді радянських зоологів про життя і поведінку вовків, і, слухаючи їх, я згадував спецназ. Вони говорили, що у вовка не тільки дуже розвинений мозок, але, що він також є одним з найбільш розвинених істот на нашій планеті. Вважається, що розумові здібності вовка набагато вищі, ніж у собак. Те, що я почув від фахівців, які провели ціле життя в тайзі Усурі, які зустрічали вовків щодня, різко відрізняється від того, що люди кажуть про них, спостерігаючи тільки в зоопарках.

Фахівці кажуть, що вовчиця ніколи не вбиває своїх слабких вовченят. Вона змушує зробити це інших своїх вовченят. Вовчиця сама дає вовченятам перший урок групового полювання. І першою жертвою вовченят є їх слабкий брат. Але, коли слабкий знищений, вовчиця охороняє інших. У разі небезпеки вона швидше пожертвує собою, ніж дозволить будь-кому нанести їм шкоду. Знищенням слабкішого вовченяти вовчиця зберігає чистоту і силу свого потомства, дозволяючи жити тільки сильним. Це дуже схоже на процес відбору всередині спецназу. Насправді слабкого солдата не вбивають, але викидають зі спецназу в більш спокійний рід військ. Однак, коли загін виконує серйозну операцію в тилу ворога, вовченята спецназу вб'ють свого товариша без вагань, якщо він виявить слабкість. Вбивство слабкого є результатом не судового рішення, а лінчуванням. Це може здатися варварством, але тільки роблячи так вовки зберегли свою силу протягом мільйонів років і були господарями лісів до того часу, поки більш жахливий хижак - людина не почав знищувати їх у масовій кількості.

Але вовчиця має й іншу репутацію, адже не випадково римляни для центурій використовували вовчицю як символ своєї імперії. Сильна, безжалісна і, в той же час, турботлива й ніжна, вовчиця ростила двох людських дитинчат: чи може бути більш вражаючий символ любові і сили?

Всередині зграї вовки ведуть постійну боротьбу для того, щоб зайняти більш високе становище в ієрархії. І я ніколи не бачив всередині спецназу того, що можна було б назвати солдатської дружбою, принаймні, нічого подібного до того, що я бачив в танкових військах і піхоті. Усередині спецназу ведеться запекла боротьба за місце у зграї, близькість до вожака і за місце ватажка. Під час цієї боротьби за місце у зграї солдатів спецназу іноді здатний продемонструвати таку силу характеру, яку я більше ніколи не бачив ніде.

Побиття молодих призовників, які тільки починають свою службу, є спробою частини стариків зберегти свою домінантну позицію у відділенні, взводі або команді. Але серед рекрутів також йде не менш жорстока боротьба за верховенство. Ця боротьба набуває форми постійної битви між групами та окремими людьми. Навіть серед стариків не всі знаходяться на одному рівні: у них теж є різні рівні підпорядкування. Найвищий рівень докладає всіх зусиль для утримання тих, хто нижче, під своїм контролем. Це дуже важко, тому якщо молодий солдат робить спробу протистояти тому, хто прослужив на півроку більше, то той, хто прослужив більше, буде підтриманий не тільки такими ж як він, а й тими, які довше прослужили: салага не тільки атакує того, хто служить довше (не має значення хто він і що більш старослужаки думають про нього), але й підриває встановлену протягом десятиліть традицію спецназу і решти Радянської Армії в цілому. Незважаючи на все це, спостерігаються постійні спроби протесту нижчих класів, які іноді бувають успішними.

Я пам'ятаю вкрай жорстокого і сильного солдата, відомого як Чорт, який, прослуживши півроку, створив групу із солдатів всіх термінів служби і підніс її не тільки у своєму взводі, а й над усією ротою. У нього було гарне почуття групи. Він і його група ніколи не нападали на стариків у нормальних умовах. Вони терпляче чекали, коли один зі стариків зробить щось ганебне за стандартами спецназу, наприклад що-небудь вкраде. Тільки після цього вони нападали на нього, як правило, вночі. Чорт був дуже вправний у провокації. Наприклад, вкравши пляшку лосьйону після гоління у солдата, він підкладав її кому-небудь зі своїх ворогів. У спецназі немає крадіжок. Крадіжка завжди дуже швидко розкривається і безжально карається. І Чорт, звичайно, брав участь у керівництві покаранням.

Але перевага в загонах спецназу визначається не тільки кулаками. У групі Чорта був солдат на прізвисько Косий, людина середнього зросту і статури. Я не знаю як все це сталося, але незабаром стало видно, що, хоча Чорт верховодив над всією групою, він ніколи не протистояв Косому. Одного разу Косий публічно пожартував над ним, звернувши увагу на його потворні ніздрі. По компанії пройшов легкий сміх, а Чорт був явно принижений, але з якихось причин він не знайшов за потрібне повправлятись у своїй силі. Незабаром Косий зайняв у цій групі високе становище, але його ніколи не бачили в бійці з кимось або командуванні ким-небудь. Він просто казав стиха Чорту, чого йому хочеться, і той використовував свою силу для впливу на всю групу. Це тривало близько трьох місяців. Як ця система працювала і чому, для нас, офіцерів, було невідомо. Ми спостерігали за подіями з боку, не втручаючись і не намагаючись заглянути в неї пильніше.

Але потім сталася революція. Хтось зловив Чорта на провокації. Чорт знову щось украв і підсунув одному зі стариків, і був на цьому спійманий. Чорта, Косого та їх найближчих друзів били всю ніч, поки не втрутився черговий офіцер. Чорта й Косого замкнули тимчасово на складі, де зберігали пальне. Їх тримали там декілька днів, тому що була висока ймовірність кривавого зведення рахунків. Тим часом про події доповіли начальнику розвідки округу. Знаючи, як ці справи вирішуються у спецназі, він вирішив, що обох слід віддати під військовий трибунал. Такий результат був неминучим рішенням. Як і зазвичай, трибунал не дізнався істинних причин цієї справи. Офіцер, командувач цієї роти, просто зібрав докупи безліч дрібних проступків: запізнення на парад, запізнення на повірку, знаходження в п'яному стані тощо. Вся рота підтвердила ці факти, і не було спроб спростовувати ці звинувачення. Уже сам процес засудження був жорстоким, оскільки вони обидва, звичайно ж, заслужили свої вироки по вісімнадцять місяців у штрафному батальйоні.

Тривалий час мовчазна