Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 У вівторок зранку Ліна проснулася від сильного грому. На вулиці лило наче з відра. Дівчина скривилась в передчутті того, як їй доведеться їхати сьогодні на роботу. Хоча, можливо, до виходу злива стихне.

 Через дві години, стоячи в холі бізнес-центру перед дверима ліфта, Ліна з долею роздратування згадувала ранішню «чарівну» поїздку в громадському транспорті з купою мокрих парасольок і такою ж кількістю пасажирів. Ліфта довго не було і біля дверей назбиралось вже з десяток бажаючих чим швидше дістатись до свого робочого місця.

 Ліна зауважила, що врешті ліфт піднімається з паркінгу. За хвилину двері перед нею роз’їхались. В середині стояв шеф і як завжди щось читав в телефоні. Вона на мить зупинилась і вже хотіла пройти в протилежний від нього бік ліфта, але за ту одну мить решта людей відсунули її і вона під тиском маси опинилася там, де найменше хотіла зараз бути – перед ним. Ліна поспіхом привіталася і повернулася лицем до виходу.

 Коли двері почали зачинятися, в холі почувся окрик з проханням затримати ліфт. До середини вихором забігли, весело сміючись, дві дівчини. В метушні, щоб дати їм місце, хтось штовхнув Ліну. Вона, втративши рівновагу, відступилася назад і майже впала на Вадима Олександровича. На його міцне, тверде тіло, чого не міг приховати навіть одяг. Дівчина з відчуттям шаленого сум’яття хотіла одразу ж відсторонитись, але тут відчула, як гаряча рука лягла їй на талію.

-          Ліна, ви так мене роздавите, - почула шепіт у себе над вухом, відчула його дихання на своїй щоці.

 Дівчина різко вдихнула і не могла видихнути. Тілом пробіглися мільйони мурашок, серце збилося з ритму і просто шаленіло. Вона відчула як його долоня просунулась в сторону живота з ледь відчутним натиском.

 Свідомість Ліни задихалась.

 Двері ліфта відчинялись і зачинялись випускаючи людей. Ліна незворушно дивилась перед собою не розуміючи, що відбувається і не чуючи нічого.

 Коли на сімнадцятому поверсі зачинилися двері, вони залишилися самі. Дівчина відчула як його підборіддя торкнулось її маківки і тіло миттєво відреагувало вже майже болем.

-          Ліна, дихай, - знову шепіт.

 Він одразу відпустив її, спровокувавши недоречне відчуття пустоти і вона залишилась стояти, наче у вакуумі. Двері ліфта роз’їхались і дівчина на ватних, неслухняних ногах пішла до свого робочого стола, не оглядаючись.

 Вона сіла на крісло, благо не мимо в такому стані і почула як двері кабінету керівника гучно зачинились.

 Вадим, сильніше ніж хотілося, гримнув дверми, підійшов до столу, кинув на нього ноут і впав на крісло. Відразу потягнувся до якихось паперів, але за мить жбурнув подалі.

 Він різко встав і підійшов до вікна.

-          Чорт! Чорт! Чорт! – вилаявся, хапаючись рукою за потилицю і втомлено відкинув голову назад. - Як сопляк якийсь, що баби ніколи не бачив.

 В його житті було ... немало представниць протилежної статі. Вони балували його своєю увагою. Шикарні, ефектні, молодші, старші – широкий асортимент. Тож як можна було так вляпатися і захотіти свою асистентку – біс його знає. Такі дівчата не його смак і уваги не притягували, але вона, мимоволі, заставила себе побачити.

 Сьогодні в ліфті він побачив, що вона падає і інтуїтивно схопив її за талію, а забрати руку не зміг. Тримати її за тонкий, тендітний, жіночний стан і відчувати як той переходить в округле бедро виявилось несподівано надто приємно. Її попка торкалася його в найбільш небезпечному місці – для нього небезпечному. Він відчував, як її тіло реагує на його поведінку. Вона, він був впевнений, відповідала йому, сама того не бажаючи, мимоволі.

 Коли ситуація почала виходити з-під контролю – в боксерах стало надто тісно, Вадим опам’ятався. Вона могла все відчути, а він і так, очевидно, налякав її своєю витівкою.

 «Що ж, тепер потрібно якось виправляти свій промах» - сказав собі подумки чоловік і відійшов від вікна.

 Перший робочий день тижня видався досить насиченим. Потрібно було замовити квитки на літак і забронювати готель для майбутньої поїздки в Німеччину, відповісти на масу листів і дзвінків від бізнес-партнерів, оформити деяку документацію і так далі. Відповідно, часу на роздуми про ранішню ситуацію не залишалося, чому Ліна була несказанно рада. До Вадима Олександровича сьогодні теж було більше відвідувачів, ніж зазвичай. Складалося враження, що він знадобився  чи не половині фірми. Та й не тільки фірми...

 Десь ближче до обіду Ліна сиділа і уважно заповняла важливу документацію, як почула, що ліфт відчинився. «Черговий відвідувач з нагальною проблемою» - подумалось дівчині. Вона підняла голову, щоб привітати гостя і побачила, що тут явно не діловий партнер. Це швидше партнер в іншого типу стосунках. Хоча, всяке буває...

 Перед нею стояла ефектного виду молода дівчина, явно в дорогому одязі і зверхнім поглядом. Її можна було б назвати красивою, але неприродньо великі губи додавали їй вульгарного вигляду.

 Ліна привіталася і хотіла продовжити звичним «чим можу вам допомогти?» як панянка перебила і прямо спитала:

-          Вадим у себе?

-          У вас запланована зустріч?

-          Зрозуміло, - відповіла та, кидаючи на Ліну оцінюючий погляд і, очевидно, залишилася задоволеною побаченим, чи скоріше заспокоєною.

 Вона розвернулась і наполегливо попрямувала до дверей кабінету Вадима, демонстративно показуючи, що розмова з Ліною це пуста трата часу і що та взагалі недостойна її уваги.

 Ліна вже хотіла зірватись з місця, щоб завадити нахабі зайти до шефа, але зрозуміла, що шансів на це не залишилось – з таким натиском і наполегливістю незнайомки їй не справитись.

 Не минуло і десяти хвилин як двері відчинилися навстіж і фурія кулею вилетіла з кабінету, явно незадоволена і зла. Ліна не без злорадства подивилась їй вслід, але тут помітила боковим зором шефа на порозі свого кабінету.

-          Ліна, постарайтесь, щоб таке більше не повторилося, - спокійно заговорив до неї.