Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

- Це трапилося рік назад. Якось дивний чоловік завітав у гості до панів з далекої Індії, здається, чи звідкіля не знаю точно, - шепотіла Сусанна ледь чутно на вухо. - Вибачте, пані, я просто дуже боюся, що нас підслухають, тому я так Вам шепотітиму близенько.

- Але ж тут нікого немає, - поведінка служниці вже й насторожувати почала.

- Те, що ви не бачите, не значить, що немає, - гаряче дихання Сусанни обпалювало вухо, але ж жодного слова намагалася не пропустити Аглая. – Після візиту того незнайомця з усіма членами сім’ї трапилася така ось халепа. Вони ходять по замку іноді як звичайні люди, а іноді невидимі. Уся сім’я: і пані Євлампія, і пан Касій, і навіть Клотильда. Клотильду десь місяць тому  бачила Іванна в її кімнаті, ціла-цілісінька й жива-здорова.

- А хто така Клотильда? – спитала із цікавістю Аглая, не зовсім зрозумівши про невидимість.

- Вихованка пані Євлампії, її якась далека родичка, дуже далека. Вона також живе в маєтку.

- Почекай, Сусанно, я не розумію, вони що – не померли? Вони усі живі?

- Ні, граф Едуард дійсно помер через кілька місяців після візиту того гостя. Його похоронили у сімейному склепі. Він загинув під час дослідів своїх. Щось таке намішав отруйне, чи поранився, не знаю точно, бо знайшли його вже у крові й мертвого на третьому поверсі в його лабораторії. А інші - ні, не померли, просто мають якісь надзвичайні здібності чи якусь магію, не знаю. Я не сильно у цьому всьому розбираюся. Але ж вони бувають невидимі та снують замком туди-сюди. Двері самі собою відчиняються, якісь речі рухаються у їхніх кімнатах. Хоча вони точно люди, не якась мара чи привиди. Бо ж Серпантина їм обіди готує, Митридонт щодня відносить у їхні кімнати. Іванна міняє постіль в усіх  щотижня і навіть речі їхні пере й чистить. А пан Адам їх відвідує. Нам заборонено про це говорити, але у маєтку живе уся графська сім’я, просто вони іноді видимі, а іноді - ні.

Це було настільки дивно, що Аглая їй не повірила. Може бути таке, що в маєтку усі час від часу божеволіють: і граф, і слуги? Тому свій допит графиня поспішно припинила й відправила Сусанну готувати сніданок, сказала, що спуститься у столову залу. Але вийшовши із будуара у вітальню, Аглая заклякла у заціпенінні.

Адже біля вікна стояв чоловік і доброзичливо їй усміхався. Графиня подумала, що й сама сходить з розуму, адже вона упізнала цього непроханого гостя. Один в один, як на портреті, перед нею стояв старший син графині Євлампії, Касій.

- Тільки не верещи. Я все тобі поясню, - примирливо навіть руки підняв догори. Немовби показував: «Бачиш, я нічим тобі не загрожую».

Він був абсолютно реальний, зовсім не привид. Вродливий, як і Адам, дуже схожий на нього, лише блондин.

Промайнула думка, що, можливо, задля якихось цілей було вигідно розпустити чутки, що сім’я Адама загинула, а насправді вони живуть у маєтку. Це здавалося найбільш вірогідним поясненням. Тому й не закричала Аглая, не покликала на допомогу. А навіть привітно промовила:

- Я впізнала Вас, Ви – Касій, брат Адама. Але ж чому Адам не познайомив нас і приховував Ваше перебування у маєтку від мене.

- Бо він від усіх це приховує. Це страшна сімейна таємниця, Аглає, - та попри сказане голос його був такий низький та мелодійний, лагідний навіть.

І сам Касій чомусь відразу викликав симпатію. Очима своїми, такими ж чорними, як в Адама, усміхався привітно Аглаї.

- Я вже не сподіваюся, що мені колись розкриють сімейні таємниці. У вас начебто увесь маєток оповитий загадками. І до того ж говорять усілякі нісенітниці, - не стрималася Аглая, якось ненароком виходило, що звинувачує й Касія.

- Я можу тобі розповісти усю правду про нас і про наше родинне прокляття. Про того клятого шамана Девдана, який позбавив нас наших тіл. Знаю, що в це важко повірити, але я майже постійно перебуваю у невидимій подобі, - промовив цілком серйозно.

«Господи, вони тут усі божевільні чи що?» - подумала Аглая.

- Послухай, я переконаю тебе, що це насправді відбувається, - він говорив твердо, дивився осмисленим, розумним поглядом на неї. -  І розповім усе, що ти маєш право знати. Те, що Адам не наважився розказати. Але я маю бути впевненим, що ця розмова залишиться між нами. Мій брат не повинен нічого дізнатися.

І в цю саму мить почулося знадвору кінське тупотіння.

- Я маю йти, - швидко пробурмотів Касій. – Аглає, тобі загрожує небезпека. Але нам необхідно поговорити наодинці. Чекатиму тебе у своїй кімнаті, вона третя від оранжереї.

А потім стрімко попрямував до дверей і вийшов зовсім не як привид, а цілком нормальна людина. Як може жива людина бути невидимою? Ніяк. Єдине логічне пояснення – це те, що брат Адама збожеволів і тому його переховують.  Або, можливо, вони змовилися із Сусанною, вирішили розіграти її або ж очорнити перед Адамом. Дійсно, якби почала ставити такі питання, то відразу мала б вигляд хворої людини. Але який їм від цього зиск?

Тож до того часу, як Адам заходив у покої своєї дружини, Аглая вирішила про цей візит його брата та про розмову зі служницею змовчати. Поки сама не розбереться, що з усім цим робити.

Адам зайшов прекрасний, мов давньогрецький бог. Поки Аглая металася у сумнівах, що говорити та як поводитися, він вже встиг освіжитися після прогулянки та перевдягнутися у чистий одяг.