Читати книгу - "Наперекір , Аманда Рід"

МИНУВ ТИЖДЕНЬ…

«Добрий ранок! Як спалося, гарнюня?»

«Погано! Бо хтось не давав мені спати до третьої ранку!»

«Ну, тоді, мабуть, сьогодні я тобі не подзвоню…»

«Гей! Звісно ж подзвониш! Ти без мене жити не можеш», — трохи самовпевнено, знаю. Ну і нехай. Закусивши нижню губу, я швидко натискаю «надіслати» і затримую дихання. 

Котрий ранок поспіль, мій день починається з листа від Ніка Білого, а ніч закінчується нашими нескінченними розмовами телефоном. Я сама не розумію, як за тиждень ми так зблизилися. Хоча розумію. Це все мій чітко спланований хід, змусити його краще за друга ревнувати. 

«Не можу…», — приходить через кілька довгих хвилин і в всередині все обривається, розливається незнайомим теплом.

Тиждень тому трапився остаточний розрив хворих відносини. Шкода що я не можу так швидко вилікуватися, бо не існує ліків проти кохання...

Я не так і зрозуміла що трапилось з Даном? Чому він так поводився, що йому наговорили на тій «вечірці», куди він пішов. Про його присутність на ній я дізналася з пліток і пішла переконатися на власні очі, що це обман. Але обманув мене Дан.

Де ті прекрасні слова, які він мені дарував, залишаючись зі мною наодинці? Куди все поділося? Як за одну мить я перетворилася на дівчинку для биття?

Подруга швидко тягла мене звідти, але в спину продовжували сипатися образи: «Ти повія! Ти спиш з усім окрім мене!». Він умом рушив? Він був не при собі?

Кожне слово врізалось у спину гострим ножем. Прикро було не через те, що там була купа свідків. Прикро стало через те, що це каже він. Він хотів виглядати «красенем» принижуючи мене? Але хіба таке можливе?

Тоді я вирішила: я настрою всіх його "улюблених" друзів проти нього. А почну саме з Ніка.

І це було не складно, адже вже якийсь час ми списувалися майже щодня. А за останній тиждень ми максимально зблизилися.

«У мене завтра день народження і, я хочу, щоб ви з Даном прийшли».

«Нік, ти ж знаєш, що ми розірвали стосунки? Тим паче я нікого там не знаю!».

«Та припини, ти знаєш мене. Цього достатньо. І Влад буде».

Приваблива пропозиція, але приваблива вона для Жені. Влад мені не подобається... Але був ризик. Я ще емоційно слабка. При першій зустрічі з Даном, я б тупо розгубила весь самоконтроль, який так довго й наполегливо вирощую останні дні. Тому я вирішую відмовитись. Хоча, я приємно здивована, що минуло дуже мало часу, а мені вже вдалося отримати довіру Ніка. 

Пробач Нік, на війні всі засоби гарні.

«Ну так що?» — нове повідомлення змушує мене здригнутися. 

«Цього разу без мене. Я не хочу зустрічатися з Даном. Ми з ним погано розійшлися і якщо зустрінемося, то обов'язково посваримось та зіпсуємо твій день народження», — вирішаю написати чисту правду, а разом й дізнатися його реакцію. 

«Отже, Дана не запрошено на мій день народження». 

Наступним приходить смайлик, що підморгує. Я безглуздо посміхаюся йому у відповідь. Збоку, напевно, це виглядає трохи дивно. Але я нічого не можу з собою зробити. Ця людина виявилася не такою, якою я її собі уявляла початкову. Ніку вдається мене розвеселити навіть через монітор. 

Зізнатися чесно, я стала трохи залежною від нашого онлайн спілкування, але наполегливо гашу в собі це почуття, цю прихильність. Тому що боюся, що втрачу ту «нитку», через яку я почала закручувати цей клубок. 

Помста. Дан буде вбитий наповал, дізнавшись, що його найкращий друг на моїй стороні.

На день народження я, звичайно, не йду. Не тільки через Дана, мене в принципі не пустять до іншого району, до незнайомої компанії. Мене ввечері відпускають гуляти лише до одинадцятої, та й то лише влітку. Під час навчання я виходжу тільки на вихідних  і тільки до дев'ятої вечора. А тут зовсім не знайомий район. Мама не дозволить. Скріпивши зубами, вона кілька разів відпускала мене до Ігоря, але туди я ходила з Женькою. 

До речі, щойно я розбіглася з Даном, ставлення мами стало зовсім іншим. Можливо він і справді погана людина, а я була просто засліплена його чарами? Не знаю…

Те, що тліє всередині, важко загасити. Тільки думки про помсту витягують мене на поверхню. Скоро і від них нічого не залишиться, адже прийде день, і Нік займе всі мої думки. Але це буде потім, а зараз я закриваю вікно соціальної мережі та налаштовую себе, що завтра спеціально не напишу жодного повідомлення Ніку. Нехай насолоджується святкуванням свого дня народження, так і бути — завтра я не нагадуватиму про себе. Не можна ж бути такою егоїсткою. 

А подзвоню я Христині. Давно ми з нею не бачилися.